Раніше дні Юлії Бондаренко з Черкащини були сповнені конспектами уроків та виставленням оцінок. Коли російські ракети порушили цю рутину жінка зголосилася дати відсіч, незважаючи на брак досвіду, серйозний ризик для свого життя. 

Про це йдеться в статті The New York Times.

Тижнями вона стежила за зловісними новинами про скупчення російських військ на українському кордоні і 23 лютого вирішила піти в резерв.

«Я ніколи не тримала в руках гвинтівку і навіть не бачила її зблизька», – сказала пані Бондаренко. «У перші два тижні я відчував себе як у тумані. Це був просто постійний кошмар».

Коли в Києві пролунали вибухи, пані Бондаренко пішла в метро, ​​щоб з'явитися на службу, не знаючи, що приймальна комісія візьме її без оформлених документів або іспиту на придатність.

Але в хаотичному вирі волонтерів офіцери не ставили жодних запитань. Вони передали їй гвинтівку і 120 куль і призначили її в підрозділ, який розраховував вести бій у місті, якщо російська армія врветься до столиці. 

Крок за кроком вона вчилася бути солдатом. Колеги-волонтери показали їй, як заряджати, прицілюватися та стріляти з автомата. Відпрацьовували окопний бій та іншу тактику.

Під час тижневих боїв за Київ пані Бондаренко та близько 150 інших добровольців, майже всі чоловіки, жили в торговому центрі, змінюючи чергування на блокпостах у місті.

Протягом кількох тижнів після того, як Україна відбила Росію від столиці, а коли російські війська відступили навесні, бойові дії перемістилися на схід. Пані Бондаренко запропонували звільнитися або зайняти посаду конторки чи кухаря.

Вона подолала свої страхи і вирішила залишитися в піхоті, жити в казармах і готуватися до майбутніх кампаній.

З багатьох волонтерів, з якими вона зустрічалася протягом останнього року, більшість було направлено на Схід України, де точаться бої, і пані Бондаренко знає деяких із загиблих.

Вона ще не стріляла з гвинтівки в бою, але якщо її взвод відправлять на фронт, каже вона, відчуває себе готовою до бою.

«Я тепер солдат піхоти», – сказала вона.