"Рік тому, я прийняв присягу народного депутата. Але ж хіба думалося, що стану депутатом військового періоду…Хочу поділитися думками та враженнями, досягненнями та розчаруваннями за перший рік своєї діяльності.

16.11.21. Парламент. День, коли приймаю присягу. І, чесно кажучи, емоції мене переповнювали, я спілкувався з людьми, яких раніше бачив виключно у газетах чи на екранах. Але в той день дуже втомився від галасу))

15.12. 21. День прийняття бюджету 2022 року. Виділено рекордну суму на ремонт доріг. Чимало нових соціальних програм. Оптимізму море. Вже розпланував, як допомогти кожній громаді округу, що змінити.

21.12.21. Перші 12 мільйонів, залучені мною для виборців. Розприділяю їх для освітніх закладів Бобрицької і Вознесенської громад, міста Канева та Золотоноші. І впевнений, що це лише початок.

23.02.22. Провели багато часу з підприємцями Черкащини в Маріїнському парку. Обговорили, які можуть бути компроміси зі сторони влади та підприємців при прийнятті нових законів. Було тривожно…Парламент готувався увечері приймати закон про введення надзвичайного стану. Але моїм помічникам це не завадило подати документи та командно залучити 40 мільйонів з фонду соціально-економічного розвитку, з якого кожна громада отримувала субвенцію на різнорівневі потреби…Згодом стане зрозуміло, що ці проєкти цьогоріч не реалізуються….

24.02.22 (світанок). В той час, коли всі старалися виїхати з Києва, ми з колегами прямували в центр міста, щоб проголосувати за введення військового стану. Мабуть, тоді у кожного українця були схожі емоції – злість, страх, але надія…

24.02.22 (друга половина дня). Після завершення роботи проїжджаючи по порожньому Печерську, помітив двірника, який підмітав тротуар. Вкотре подумав, що наш народ ніколи не перемогти.

1.03.22 Перетворююся у волонтера. Зі сльозами на очах люди зносять першу гуманітарну допомогу, яку ми спільно відправляємо у м. Харків. Машину-двадцятитонку зупиняємо біля метро, люди розвантажують її за 15 хвилин, беручи все необхідно для кожного. Після того приймальні нардепа у Каневі, Золотоноші та Черкасах стають волонтерськими центрами, які діють і до тепер.

З 15.03 22. Ряд пленарних засідань, які сміливо можна назвати екстремальними. Це і перебування в будівлі ВР, і канонада на околицях столиці, і потрапляння в перестрілку під час знищення чергової ДРГ. Серед прийнятих законопроектів й ініційовані мною - «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реінтеграції та відновлення прав дитини», "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" щодо тимчасового незастосування фінансових санкцій та встановлення понижених розмірів фінансових санкцій для платників єдиного податку»…Дорога до столиці і додому - це тема окремих розповідей. Записав за цей період кілька стрімів. Але вони не для піару. Думаю, колись передивимося їх у нашому великому сімейному колі.

31.03.22 продовжуємо зустрічі в окрузі та громадських приймальнях, люди чекають нас, аби пролити світло на інформаційний потік, що постійно ллється з екранів. Війна не завадила провести близько 200 зустрічей у населених пунктах громад та близько ста особистих зустрічей. І як подарунок від ЗСУ – перші звільнені міста. Буча, Ірпінь, Бородянка…Далі нам всім відкривається страшна картина і душі наші переповнює біль та ненависть. Це відчуття не покине кожного українця до останнього подиху.

15. 04.22 Черкащина приймає переселенців. Мої приймальні, спільно з місцевими радами, активно шукають житло, надають речі першої необхідності, зустрічають. Друга година ночі, дзвінок з незнайомого номеру. «Ми з Донецьку і вже у Золотоноші, куди їхати?» таке теж було…налякані діти, жінки-водійки і повна відсутність речей…приймаємо всіх…

31. 05. 22. Спільний біль – Маріуполь, полк «Азов». Мужність на межі з надсилами. Серед усіх, хто в Азовсталі – мешканка Черкащини, медикиня – Марина Сергієнко. Як і багато її посестер та побратимів дівчина була у полоні. Найбільше пишаюся тим, що спільно вдалося обміняти нашу українську красуню. Але це було аж через шість місяців страшних подій російського полону

Літніх місяців, так само, мабуть, як і осінніх ніби і не було. Комітети, пленарні засідання, залучення гуманітарної допомоги, співпраця з міжнародними партнерами, участь у сесійних засіданнях міських та сільських рад….наш час спинився на даті 24 лютого. Ось такий видався депутатський рік

Р. S. Вчора окупанти знову нанесли удари по об’єктам критичної інфраструктури, житловим будинкам. Пишу цей допис і отримую оповіщення про тривогу...а в бонус ще й вимкнення світла. Проте щиро вірю, що труднощі - тимчасові, перемога все-таки буде наша, адже з нами Бог, ЗСУ та патріотичні люди... Всі від малого до старого".

Віталій Войцехівський,

народний депутат України