Уманчани Сергій Кравець, Богдан Танчук, Віталій Каракай, Антон Штукін, Олександр Чепурко і його дружина Юлія Масловська (Чепурко) нині перебувають у ворожому полоні, разом із 2,5 тисячами українських бійців, які боронили Маріуполь і "Азовсталь".

Про це повідомляє "Уманьnews.city". 

Українські військові здались у полон відповідно до наказу командування та мали бути обміняні. Однак триває третій місяць неволі, а ніякого руху у питанні передачі українських військових не відбувається. До полонених не допускають представників міжнародних гуманітарних організацій.

Натомість росіяни готують показові "судові процеси", а 29 липня знищили барак з полоненими "Азовцями" в оленівській колонії. За даними окупантів, 40 полонених українців загинули, ще 75 постраждали.

Вони вірили, що їх скоро повернуть

Серед тих, хто із завмерлим серцем вичитував списки загиблих, уманчанка Світлана Чепурко. В полоні перебуває її син Олександр зі своєю дружиною Юлею. Одружилися молоді 6 травня 2022 року в"Азовсталі". А 17 травня їх захопили в полон. 

Саша Чепурко #save_azovstal

13 серпня Саші виповниться 31 рік, каже мама Світлана. Саша вчився в п'ятій школі, закінчив першу школу, потім навчався на агронома в Уманському НУС. Працював в Умані в магазині електротоварів. Звідти й пішов у 2014 році спочатку на Майдан, а потім в "Азов".

Нікому нічого не казав, дозволу не питався, пригадує мама, просто повідомив, що йде захищати Україну. Здивування не було, адже всі, хто знають Сашу, знають його характер і життєві пріоритети. Він не міг не піти захищати Батьківщину, тому й зробив це одним з перших.

Світлана пригадує, що тоді у 2014 році було дуже важко спорядити сина. Самі закупляли все: і одяг і спорядження, крім хіба що зброї. В родині було сутужно з грошима, і коли мама попросила допомогти колишнього Сашиного керівника, той запропонував "викупити" юнака з військкомату.

Олександр залишився в Маріуполі й пройшов весь бойовий шлях з "Азовом" – окремим загоном спеціального призначення "Азов" військової частини 3057 Національної гвардії України.

Юля Масловська (Чепурко) #save_azovstal

Про Юлю розповіла її молодша сестра Вероніка.

Юля з Гайсина, Вінницької області, їй 27 років. Після школи Юля вступила до УДПУ, закінчила навчання та стала вчителькою молодших класів і психологом. Ще, навчаючись у виші, вона в соціальних мережах познайомилася з Сашею. Подружилися, спілкувалися, зустрілися і вирішили бути разом. Тому по закінченню університету дівчина поїхала в Маріуполь до коханого. Винаймали житло, вона працювала в 55-й маріупольській школі вчителькою, Саша служив. У 2020 році Юля також вирішила піти служити. Пройшла медичний вишкіл і теж стала "Азовкою". Так і до коханого ближче і бачилися частіше.

Вчителька молодших класів пройшла вишкіл і стала медиком "Азову"

Юля дуже подобається Сашиній мамі. За рік до початку повномасштабної війни вони купили власний дім у Мангуші. Почали планувати нове життя, красиве весілля і велику родину. Їх розписали на "Азовстал". 

Юля з Сашею разом вже шість років. А от одружитися до війни не встигли. Коли почалося повномасштабне вторгнення дівчина була поряд з коханим весь час. Вони обоє - бійці "Азову", обидва захисники України. Разом вони були й в нетрях "Азовсталі".

Ми не знаємо, поки що, які слова вони сказали одне одному, про що говорили, але молоді вирішили одружитися. Просто там посеред війни народилася нова українська родина.

6 травня 2022 року, між боями, командир військової частини засвідчив заяву про державну реєстрацію шлюбу.

Командир полку молодят розписав, а заяву мама Світлана занесла в Уманський РАЦС. Каже, хотіла отримати Свідоцтво про одруження, але в установі їй пояснили, що Свідоцтво віддадуть молодятам. Так і сказали: "Хай приходять разом, ми їм красиву церемонію проведемо". Тому на молоде подружжя ще чекає весільне свято в Умані.

Полон #save_azovstal

Світлана Чепурко розповідає: "Коли вони були на "Азовсталі", Саша писав СМС раз у три дні. Писав коротко "У нас все добре". Я розуміла, що там не добре, але вони сигналізували, що вони живі і я була щаслива".

"У нас все добре" - це значить, що вони живі.  Юля також своїм писала зрідка, пояснювала, що зв’язку практично немає. Щоб "зловити" мережу доводилося проходити через блокпости, заміновані місця.

Це було небезпечно. Тому писали не часто, але за домовленістю, батьки, хто отримав СМС, вже потім повідомляли всіх своїх по групі, що діти одізвалися. Так Світлана завжди повідомляла ще трьом родинам: Юліним, Сергія Кравця (з Умані) і ще одного Сашиного товариша Сосновського. Про те, що буде полон, Саша також повідомив. І відразу попередив, щоб мама не піддавалася ні на жоден шантаж і не платила ніяких грошей за «викуп».

17 травня вони вийшли з "Азовсталі". Почався полон Днів через 10 Саша подзвонив мамі: "Ми в Оленівці. Відмаякуй, всім нашим, що ми тут". І почалося довге очікування. Світлана згадує, що в останні дні перед полоном вона вже «не бачила світла в кінці тунелю», розуміючи, що виходу у наших захисників немає. Коли відбулося полонення, ніби під егідою міжнародних організацій і гарантії Червоного Хреста, у матері знову з’явилася надія. А зараз її знову майже немає… Після трагедії в Оленівці Саша прислав СМС десь о 17-ій вечора: "Мама ми живі! Я, Юля і "Карлос". Відмаякуй усім. Про "Соса" нічого не знаю".

Загарбники на зв'язок не виходили. Десь через три тижні полону подзвонили, сказали що з Червоного Хреста. Повідомили, що син в полоні. Світлана хотіла уточнити, де саме, але вони сказали, що нічого не знають.

Ні гроші, ні передачі, ні листи #save_azovstal

З полоненими зв’язку немає. Рідні не можуть нічого дізнатися, ні передати листа, ні посилку, ні гроші. Оті три СМС, що Саша надіслав мамі, тримають рідних у надії. Юля на зв'язок не виходить, але Саша про неї пише - значить вона жива. Рідні полонених підтримують один одного і моляться.