Ігор з позивним "Іванич" родом із Кам’янки раніше займався фермерством та логістичними перевезеннями. Був учасником Революції Гідності, а наразі захищає рідну землю від російських окупантів.

Про це повідомляє пресслужба Черкаського обласного ТЦК.

"Вранці 24-го лютого я дізнався про те, що розпочалась повномаштабна війна. На момент вторгнення був вдома, бо якраз проходив реабілітацію після оперативного втручання. О 5:30 зателефонували рідні з Дніпропетровщини, котрі "відчули" перші вибухи біля своїх будинків. Я почув це, зібрався, залишивши милиці за дверима, щоб ніхто не помітив, і о 8 ранку вже був біля військкомату", - розповів захисник.

Спочатку він охороняв рідне місто, а з середини серпня зі своїми побратимами перевівся в бойовий новостворений підрозділ, що готувався до виконання бойових дій на лінії зіткнення. 

"У вересні військовослужбовці нашого підрозділу налаштували зброю, пройшли всі необхідні вишколи і вирушили на оборону східних рубежів країни. Виконували задачі на Сході пліч-о-пліч з найкращими розвідниками, що ділились тонкощами своєї професії. Не було жодного місця на східній лінії фронту, де б ми не були. Пережили найспекотніші дні… і не від літньої спеки, а від потужного ворожого вогню", - пригадує Ігор.

"Справжнім бойовим хрещенням для мене був один з виходів, коли напряму почав гатити танк. Це ні з чим не порівняти, неймовірна сила удару. Разів 5 вгатив, і снарядом влучило в частину нашого бліндажа. Нас обдало вогнем. Ми притиснулись всім тілом щільно до землі, щоб вижити, продовжуючи рахувати про себе до наступного пострілу, а його не було. Всі видихнули. І я сказав: "Хлопці, ми живі", – і ми гуртом поставили колоду назад, укріпивши знову нашу позицію", -  розповів чоловік. 

Чоловік дуже сумує за своєю родиною. За будь-якої нагоди телефонує дружині, синам, онуку.

"Дуже вдячний рідним за їхні молитви, що оберігають нас. Сини мої також служать в підрозділі територіальної оборони. Молю Бога, щоб не бачили вони того, що побачив я", - сказав боєць.