Цю новорічну історію розповів мені мій добрий знайомий Станіслав Васильович, який просив не вказувати його прізвище, пише Нова Доба.

 

– Це було в 199.. році, коли я навчався у випускному класі. День 31 грудня видався по-справжньому зимовим, а не так, як тепер. Зранку сипав сніжок, удень світило сонце, на градуснику було 5 морозу, який надвечір посилився.

Із друзями та однокласниками завітали на новорічну дискотеку, щоб повеселитися, потанцювати. Десь о 23. 40 зібрався швиденько додому, щоб зустріти Новий рік, випивши келих шампанського з батьками. Біжу, мороз відчуваю щипає за вуха, коли дивлюся — в кучугурі снігу лежить чоловік. Підійшов ближче: дивлюся дядько з нашої вулиці. Вже вочевидь «провів» старий рік, адже від нього добре «віяло» спиртним. Не замерзати ж йому. Беру попід пахви, тягну до його домівки. З горем навпіл завів у хатину, спитав, як він себе почуває. «Всьо нормальок!» — почув у відповідь.

 

Тільки-но зайшов додому, чую – вже президент говорить останні слова новорічного привітання. Тато відкрив шампанське, я привітав батьків із Новим роком та й розповів, чому затримався. Посидів трохи в родинному колі й зібрався знову в Будинок культури, де тривало свято.

І треба ж: знову на тому самому місці лежить той самий чоловік. Як і попереднього разу, розлігся у снігу і спить, як немовля, геть і не відчуває, що куртка підвернулася і спина гола. Довелося будити і повторювати процедуру доставки тіла сусіда.

 

Трохи помучився, але зумів це зробити.

Але це ще не кінець цієї історії. Незважаючи на те, що було 1 січня, батько вранці йшов на роботу, така специфіка його професії. І що ви думаєте? Правильно: довелося і йому попотіти, щоб того чоловіка відвести додому. Довго ми тоді сміялися над мандрами сусіда і прозвали цю історію, як знаменитий фільм «Місце зустрічі змінити не можна».