Останнім часом в Україні активно обговорюються законодавчі ініціативи щодо обмеження рибогосподарської діяльності на водоймах комплексного призначення. Прихильники таких змін апелюють до необхідності захисту питного водопостачання та прибережних територій.

Водночас представники галузі, науковці та виробники рибної продукції застерігають: непродумані рішення можуть завдати значної шкоди продовольчій безпеці держави, екологічному стану водойм та економіці країни.

Водойми комплексного призначення понад 60 років використовуються для рибництва Рибогосподарське освоєння водосховищ, лиманів, озер та каналів України розпочалося ще у 1950-х роках. Уже з 1960-х років держава впровадила системне зариблення водойм рослиноїдними видами риб - білим та строкатим товстолобом, білим амуром і коропом.

Метою було компенсувати втрату природної рибопродуктивності після зарегулювання річок, стримувати заростання водойм, контролювати надлишковий розвиток фітопланктону та підвищувати рибопродуктивність без використання кормів.

За понад шість десятиліть такої практики не отримано науково підтверджених даних про системне погіршення якості питної води внаслідок вселення рослиноїдних видів риб. Навпаки, численні дослідження підтверджують їхню важливу біомеліоративну функцію.

Чому спеціальні товарні рибні господарства важливі для України

Сьогодні більшість водойм комплексного призначення вже не здатні забезпечувати обсяги природного вилову, які існували десятки років тому. Причинами стали зарегулювання річок, втрата нерестовищ, зміна екосистем та значне антропогенне навантаження. Саме тому основу промислового вилову формують вселені види риб - товстолоб, білий амур та короп. У деяких водоймах їхня частка становить від 50 до 90 відсотків загального вилову.

Ліквідація або суттєве обмеження діяльності спеціальних товарних рибних господарств означатиме:

• скорочення виробництва української риби;

• втрату робочих місць;

• зменшення податкових надходжень;

• скорочення виробництва рибопосадкового матеріалу;

• ослаблення продовольчої безпеки держави.

Особливо це важливо з огляду на те, що Україна нині приблизно на 80% залежить від імпортної рибної продукції. Чи справді риба погіршує якість питної води? Одним із найпоширеніших аргументів критиків є твердження про нібито негативний вплив вирощування риби на якість питної води.

Проте сучасна наука свідчить про інше. Основною причиною евтрофікації водойм є надходження азоту та фосфору із сільськогосподарських земель, комунальних і промислових стоків. Саме ці речовини викликають “цвітіння” води, дефіцит кисню, замулення та деградацію водних екосистем. Рослиноїдні риби, навпаки, здатні частково стримувати ці процеси. Білий і строкатий товстолоб активно споживають фітопланктон, а білий амур контролює надмірний розвиток водної рослинності.

Таким чином відбувається природне біологічне регулювання стану водойми. Біомеліорація замість забруднення Особливо важливо розуміти, що рослиноїдні риби фактично вилучають із водойми надлишкові біогенні елементи. Фітопланктон поглинає азот і фосфор.

Товстолобик поїдає фітопланктон. Біогенні речовини накопичуються в організмі риби. Після вилову вони фізично виносяться з екосистеми. Фактично це один із небагатьох природних механізмів вилучення надлишкового азоту та фосфору з водойми. Тому твердження про те, що «фекалії риб» є причиною погіршення якості питної води, не мають належного наукового обґрунтування та не враховують особливостей функціонування водних екосистем.

Заборона аквакультури може мати небезпечні наслідки

Обмеження рибогосподарської діяльності не вирішить проблему забруднення водойм, але може спричинити нові виклики: • збільшення імпорту рибної продукції;

• зростання навантаження на природні популяції риб;

• руйнування інфраструктури аквакультури;

• втрату тисяч робочих місць;

• скорочення інвестицій у галузь.

Крім того, виникають побоювання, що обмеження рибогосподарського використання водойм може створити передумови для активнішої забудови прибережних територій та зміни цільового використання земель водного фонду.

Позиція науковців

Проблематика впливу аквакультури на стан водойм комплексного призначення багато років досліджується українськими науковцями. Зокрема, цим питанням займається Кутіщев Павло Сергійович — доктор біологічних наук за спеціальністю «іхтіологія», завідувач Чорноморського відділу Інституту рибного господарства, екології моря та океанографії.

Науковець досліджує процеси рибогосподарської експлуатації водойм, біомеліоративну роль рослиноїдних видів риб, вплив зариблення на екосистеми водойм та питання раціонального використання водних біоресурсів.

Потрібні не заборони, а науково обґрунтовані рішення

Експерти наголошують: будь-які рішення щодо заборони або суттєвого обмеження рибогосподарської діяльності повинні базуватися виключно на результатах комплексних досліджень. Необхідний постійний моніторинг гідрохімічних, гідробіологічних та екологічних показників, контроль обсягів зариблення, видового складу риб та режимів експлуатації водойм.

Саме такий підхід дозволяє поєднати екологічні інтереси, продовольчу безпеку та економічний розвиток держави.

Сьогодні цю тему активно порушує та обговорює на своїй сторінці у Facebook виробник рибної продукції та громадський діяч Руслан Мельник, який послідовно виступає за розвиток українського рибництва, імпортозаміщення та підтримку вітчизняного виробника.

На його думку, майбутнє галузі полягає не в заборонах, а в ефективному науковому управлінні водними ресурсами та розвитку української аквакультури.

*реклама