Вже більше трьох місяців на посаді Представника Уповноважного Верховної Ради України з прав людини в Черкаській області працює Мар'яна Ніщенко.

За цей час до неї зверталися мешканці області з різними проблемами - від соціальних та адміністративних питань до захисту прав військовослужбовців, ветеранів, ВПО та дітей. Що найчастіше турбує жителів Черкащини? Які порушення прав людини сьогодні є найбільш системними? Чи достатньо повноважень, щоб реально впливати на ситуацію, коли державний орган порушує права людини?  Про це Мар'яна Ніщенко розповіла у інтерв'ю ЗМІ.ck.ua.

- Яку скаргу мешканця Черкащини за період роботи вам найважче забути?

- Є одна історія, яку я згадувала і засинаючи, і прокидаючись. Жінці за 70. Вона сама має інвалідність III групи, її чоловік - маломобільний, має психічні розлади. Їхнього сина мобілізували, і вона залишилася фактично сама з хворим чоловіком.

Найболючіше те, що за певних належно підтверджених сімейних обставин у сина могло бути право на відстрочку. Але необхідні документи родина вчасно не оформила. І якщо підстави для відстрочки юридично не були підтверджені, ТЦК та СП діяв у межах наявних у нього документів.

А перед тобою сидить літня жінка і плаче, бо фізично не може дати ради ні чоловікові, ні собі. Такі історії дуже важко залишати на роботі.

- Чи є ситуації, коли розумієте, що право людини фактично порушене, але ваші повноваження не дозволяють швидко це виправити?

- Є, але питання - що вважати «швидко». Людина рідко приходить до нас через хвилину після порушення її права. Часто до звернення вже була довга історія листування з різними органами.

Після звернення нам потрібно витребувати документи, отримати пояснення, перевірити обставини. Якщо все відбувається оперативно, це може займати близько місяця. Але є значно складніші справи. Ми не можемо приймати рішення без фактів лише тому, що емоційно вже розуміємо ситуацію.

- Що сьогодні найбільше заважає мешканцям Черкащини захищати власні права - незнання законів, бюрократія, страх перед чиновниками чи недовіра до держави?

- Напевно, всі ці компоненти разом. Є люди, які просто не знають своїх прав і не розуміють, куди звертатися. Є бюрократія та затягування процедур. А після кількох формальних відписок з’являється третя проблема - недовіра.

Людина починає думати: «А навіщо мені взагалі кудись звертатися, якщо нічого не зміниться?». І ось цю недовіру подолати найважче. Бо держава повинна не переконувати словами, що вона працює для людини, а доводити це своїми рішеннями.

- Якби вам дали можливість негайно змінити одну річ у системі захисту прав людини, що саме змінили б?

- Я б максимально посилила відповідальність за насильство над дітьми. Для мене тут немає «але». Дитина часто не може себе захистити, не завжди може розповісти про те, що з нею відбувається, а іноді навіть не розуміє, що щодо неї вчиняють насильство. Тому відповідальність дорослого за насильство над дитиною має бути максимально суворою.

- Чи були випадки, коли вам доводилося захищати людину саме від дій державних органів?

- Так. І це одна з причин існування інституції Омбудсмана - здійснювати парламентський контроль за додержанням прав і свобод людини. 

Ми захищаємо людей від неправомірних дій тих, хто представляє державу: чиновника, який починає поводитися так, ніби посада дає йому необмежену владу; окремого працівника ТЦК та СП, який може вийти за межі своїх повноважень; керівника установи, який забуває, що людина - не прохач.

Посада не робить людину правителем. Навпаки - вона збільшує відповідальність. І держава починається саме з поведінки конкретного посадовця.

- Скільки звернень до вас фактично закінчуються реальним вирішенням проблеми, а скільки - лише відповіддю або перенаправленням до іншого органу?

-За чотири місяці моєї роботи ми отримали 237 звернень. У 119 випадках індивідуальні права людей поновлено, а у 35 випадках із 636 осіб - колекективні.  Решта стосувалися питань, які не належать до наших повноважень.

І тут для мене принциповий момент: ми не структура, яка просто пересилає лист з однієї установи до іншої. Якщо питання належить до нашої компетенції, наше завдання - використати наявні механізми і максимально довести його до результату.

- Якщо людина звернулася до вас і через місяць її проблема не вирішена - що конкретно вона може вимагати від Представництва?

- Сам факт, що минув місяць, не означає, що Представництво нічого не робить. На кожному передбаченому етапі людина отримує інформацію про рух свого звернення: його отримали й зареєстрували - повідомили; відкрито провадження Уповноваженого - повідомили; вживаються відповідні заходи - людина знає про перебіг розгляду.

Є справи, які об’єктивно неможливо вирішити за місяць. Ми залежимо від строків отримання документів, відповідей інших органів, а іноді й від процедур, які взагалі не перебувають у наших повноваженнях. Тому для мене показник роботи - не просто швидко закрити звернення, а максимально поновити порушене право.

- Чи були випадки, коли чиновники або керівники установ намагалися приховати інформацію або перешкоджали перевірці?

- Був показовий випадок. Я приїхала моніторити укриття на одному з підприємств критичної інфраструктури, а працівники спочатку просто не хотіли мене пропускати. Довелося викликати поліцію. До заяви про перешкоджання законній діяльності справа зрештою не дійшла. І, до речі, саме укриття виявилося хорошим.

Іноді перешкоджання виникає навіть не через бажання щось приховати, а через нерозуміння суті парламентського контролю. Запитують: «А це було в плані перевірок?», «Чому ви нас не попередили?». А ми й не повинні попереджати про моніторинговий візит. Інакше ми побачимо не реальний стан справ, а те, що встигли підготувати до нашого приїзду.

До речі, проблема недопуску представників Омбудсмана не є суто регіональною: Дмитро Лубінець у 2026 році публічно повідомляв про такі випадки в різних регіонах. 

- Яке право мешканців Черкащини, на вашу думку, сьогодні порушується найчастіше?

- Я б виділила право на доступ до публічної інформації. Деякі посадовці досі забувають дуже просту річ: вони не власники публічної інформації. Вони її розпорядники. Влада працює від імені людей, тому відкритість - це не добра воля чиновника, а його обов’язок у межах, установлених законом.

- Чи є на Черкащині органи або установи, на які систематично надходять скарги?

- Тема, яка сьогодні звучить не лише на Черкащині, а по всій Україні, - діяльність ТЦК та СП. І я не хочу казати, що всі працівники ТЦК «не такі». Це було б несправедливо.

Проблема значно ширша - у самих підходах до мобілізаційного процесу. Уповноважений неодноразово публічно наголошував на необхідності системних змін. У лютому 2026 року Офіс повідомляв про різке зростання кількості звернень щодо дій окремих представників ТЦК та СП, а влітку знову порушував питання реформування мобілізаційної системи. 

Мобілізація необхідна державі, яка воює. Але вона повинна відбуватися виключно в межах закону та з повагою до людської гідності.

- Чи траплялися випадки, коли посадовці не погоджувалися з вашими висновками або фактично ігнорували рекомендації? Що відбувається в такій ситуації?

- Буває, що рекомендації виконуються не в повному обсязі. І причина не завжди в небажанні - іноді це обмежене фінансування, особливо коли для усунення порушення потрібні капітальні роботи чи значні кошти.

Водночас наші висновки - це не питання особистої симпатії чи антипатії до керівника установи. Вони ґрунтуються на фактах і законодавстві. Передбачені законом акти реагування мають відповідні правові наслідки. Наприклад, подання Уповноваженого передбачає вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень у місячний строк. 

- Чи достатньо у вас повноважень та інструментів, щоб реально захищати права людини, а не лише фіксувати порушення?

- Так, однозначно. Ми маємо реальні інструменти реагування. Це, зокрема, подання Уповноваженого, а у передбачених законодавством випадках - складання протоколів про адміністративні правопорушення. Тому говорити, що Омбудсман лише фіксує порушення, неправильно. Наше завдання - не просто побачити проблему, а використати передбачені законом механізми для поновлення права.

- Назвіть три проблеми у сфері прав людини на Черкащині, які потребують найбільшої уваги саме зараз.

- Перша - дотримання прав громадян під час мобілізаційних заходів. Друга - захист прав дітей і людей, які через вік, інвалідність або життєві обставини не завжди можуть захистити себе самостійно. Третя - захист родин безвісти зниклих та полонених. 

- Вашим попередником на посаді був чоловік (Максим Тептюк, - Ред). Зараз Представником Уповановаженого Верховної Ради з прав людини в Черкаській області працює жінка. Як думаєте, це якось впливає на емоційну складову роботи та її ефективність у співпраці з іншими державними установами?

- Не думаю, що тут питання саме в тому, жінка ти чи чоловік. Морально іноді важко, тому що кожну людську історію так чи інакше пропускаєш через себе. А потім приходиш додому, але деякі звернення продовжують залишатися з тобою.

Щодо співпраці - я б навіть не вживала це слово в класичному розумінні. Для Представника Уповноваженого надмірна близькість із будь-яким органом влади може заважати об’єктивності. А я за характером людина принципова: сьогодні ми можемо разом вирішувати проблему громадянина, а завтра я повинна мати можливість так само принципово перевірити цю установу.

Водночас маємо сталі робочі контакти з народними депутатами від Черкащини - нас об’єднує площина парламентського контролю. Є робоча комунікація з керівництвом ОВА та обласної ради, поліцією й іншими правоохоронними структурами, органами місцевого самоврядування. Мені імпонує підхід, коли керівник не шукає причин, чому проблему неможливо вирішити, а реагує в межах закону.

У матеріалі використані фото зі сторінки у Фейсбуці Представництва Уповноваженого ВРУ з прав людини в Черкаській області