Каміння, цукрові стікери та щасливі номери на квитках. Для когось – це звичайні речі, не варті уваги. А хтось бачить у цьому сенс, удачу, красу життя та необхідність зібрати свою колекцію. Такими незвичними захопленнями живуть та розважаються черкащани. А ще долучають до них знайомих та друзів.

Про нестандартні хобі дізнавався кореспондент сайту vikka.ua.

Смілянин Олександр Ніколашин колекціонує каміння, схоже на їжу, птахів, звірів. Геологією він цікавився ще з дитинства. Колись на морі знайшов камінець, схожий на булочку з родзинками, яку викинув. Про що досі жалкує.

"Потім у 2008 році знайшов каміння, що нагадувало шашлики. Подумав, якась компанія залишила м’ясо.  З цього й почалося захоплення. Почав їздити по кар’єрах навколо Сміли. "Яблука" побачив у кар’єрі в Кіровоградській області. Найбільше вражень отримую від пошуку у печерах. Звідти маю дуже цікаві знахідки. Наприклад, сталактит заввишки 70 см та діаметром десь 40 см. Він повністю прозорий. Дуже красивий, коли його підсвічують", – розповідає смілянин.

У його колекції різне каміння: сало, цукерки, котлети, гриби. Найбільший камінь схожий на глухаря.

"Знайшов його в кар’єрі у селі Коробчине Кіровоградської області. Він важить десь 350-400 кг і 1 метр заввишки. Витягали його машиною та з допомогою п'ятьох чоловіків. Є у мене каміння з літерами, цифрами, схоже на тварин та птахів. А також таке, що нагадує чоловічі та жіночі статеві органи", – зазначає Олександр Ніколашин.

Чоловік каже, що в Україні немає людей з подібним захопленням. Наразі він збирає каміння, схоже на будь-що і не тільки для себе. Колекціонер влаштовує виставки, здебільшого по школах, та готує масштабну пересувну виставку.

А ось черкащанка Ольга Курська 4 роки збирає солодку колекцію. Зараз її скарб складає понад 1,5 тисячі стікерів цукру з усіх куточків світу.

"Мені було шкода їх викидати і я складала цукор у шухлядку, аж поки не з’ясувалося, що там вже немає місця. З цього і почала колекціонувати. До мого захоплення долучилися друзі, а потім друзі друзів, мамині колеги з роботи, мої учні", – розповідає черкащанка.

Ольга Курська дивується та радіє, що стільки людей допомагає у її захопленні.

"Привозять стікери з-за кордону: з популярних країн відпочинку, а також США, Канади, Великобританії, Мексики. І якщо раніше привозили по 2 штуки, то тепер купують мені упаковки по 50-100 штук", – каже Ольга Курська.

У пошуках рідкісних стікерів черкащанка займається обміном зі своїми однодумцями з інших міст та країн. Вона каже, що наразі її колекція без обмінного фонду важить десь 5 кілограмів, а враховуючи "обмінний фонд" – 8-9 кг.

"Якщо мені набридне їх збирати, можливо, зроблю інсталяцію. Я ж художник. Але поки що колекціонування захоплює. Днями отримала новий пакетик із цукром. Він із сухпайка наших військових. Прислали прямо з АТО. Трохи нестандартний стікер – 30 грамів. Дуже цікавий. На ньому зображений солдат", – поділилася черкащанка.

Наразі вона мріє отримати стікери у формі чашок та сердець. Каже, що дуже багато колекцій цікавих стікерів італійського походження. Адже там до цього дуже креативно підходять.

Ще одне незвичне хобі має черкащанка Світлана Гордієнко. Вона з 2002 року збирає проїзні квитки зі щасливими номерами. За цей час в її колекції вже зібралося понад 500 квитків із тролейбусів та маршруток.

"Здебільшого це черкаські квитки, але є і з Києва. Я там вчилася. Також є квитки з Одеси та Львова. Почала збирати щасливі проїзні у сьомому класі. Пам’ятаю, як мама мені якось розповіла, що попередній перед щасливим квитком – зустрічний. Тобто отримавши його, буде зустріч з кимось. Наступний після щасливого – смішний. Це значить, що буде якась кумедна історія", – пояснює черкащанка.

До речі, щасливі квитки до дівчини так і липли. Адже за день вона могла отримати декілька проїзних, що обіцяли вдачу.

Сама Світлана Гордієнко дійсно вважає себе улюбленицею долі. Своїм життям задоволена та каже, що щасливих випадків у житті вистачало.

"Колись, ще у школі, їхала на обласну олімпіаду з української мови. Мені попався щасливий квиток і я конкурс таки виграла. Буває, що дуже запізнююсь кудись, але обставини так складаються, що приходжу якраз вчасно. Мабуть, справа не стільки у квитках, як у позитивному настрої", – ділиться секретами вдачі черкащанка.

Наразі її колекція зберігається у Черкасах, а сама дівчина працює у Києві.

"Їжджу на метро. Тож тепер колекція поповнюється рідко. До речі, її збирати допомагали мені друзі. Кажуть, щоб щасливий квиток напевно приніс вдачу, то треба його з’їсти. Я поки що так не робила. Але, якщо треба, то запас є", – жартує дівчина.