Лялькарка з Катеринопільщини Ірина Коровченко власноруч виготовляє унікальні ляльки, кожна з яких має свою назву та історію.

Про це пишуть "Вісті Черкащини".

 Кожна її лялька унікальна, та й представляє майстриня їх по-особливому: "Писанкова", "У сусіда хата біла, у сусіда жінка мила", "От же ж норовливі ті дівчата - хочу та й хочу мереживце на спідничку…Весна!", "Захурделило... а тут таке тепло!", "Трішечки веселкової радості", "Первісток". І отримує у відповідь задоволені відгуки: "дивовижні, дивовижно красиві", "одна краща за іншу" "всі такі витончені, вишукані пані", "у Вас кожна лялька зі своїм характером", "кожна мотанка має своє "лице".

Жінка виготовляє ляльки вже п'ять років.

"Побачила в Інтернеті роботи майстрині Тетяни Білокрилець – це був тільки перший поштовх до мого захоплення лялькою, чисто споглядальний. Далі – шукала, переймала, фантазувала. Шлях був довгий і не без блукань та помилок. Знання про традиційну українську народну ляльку отримала з книг відомого мистецтвознавця Олександра Найдена "Українська народна лялька" та "Парадокс української ляльки"" ,- розповідає Ірина Коровченко.

Майстриня застерігає, що не варто вірити всьому, що пишуть про мотанку в Інтернеті. 

"Дуже багато лялькарок демонструють суто споживацький інтерес, перетворивши свої роботи на товар, і тому придумують чи переповідають купу легенд, байок, казок, які не мають жодного стосунку до справжньої сутності української ляльки. Крім того, часто пропонуються чужорідні образи (наприклад, російські) – такі собі "ведучки", "столбушки", "подорожниці", "зерновушки", "кубишки-травниці", "куватки", "нерозлучники", "дзвіночки" - у більшості випадків від незнання. Колись я й сама помилково вважала "травницю" та "нерозлучників" українськими ляльками. Переконана: треба бути відповідальними перед потомками, відроджувати справжнє українське, а без знань це буде профанація, облуда", - каже майстриня.