Польська вчителька Наталія Прухняк майже місяць викладає польську мову в Першій міській гімназії Черкас. Пані Наталія навчає дітлахів 5 класу тонкощам цієї близької для українців мови.

Про це інформують Вечірні Черкаси.

– Я народилася на півночі Польщі – в Кошаліні, – розповідає пані Наталія. – Закінчила там школу й пішла вчитися на польську філологію до Гданська. Однак дипломну роботу вже писала у Варшавському університеті. Згодом викладала польську мову в одній із варшавських шкіл.

Пані Наталія є волонтером, який пропагує польську мову за кордоном.

– Маю досвід дипломатичної роботи в посольстві Польщі в Мінську, – розповідає. – Працювала там кілька років. Потім поїхала в Росію – в Іркутськ. Це справжній Сибір. Там залишилися нащадки поляків, які були відправлені на каторгу й заслання в часи Сталіна й ті, які виїхали до Сибіру добровільно, в пошуках землі. Жили вони за 70 кілометрів від Іркутська в селі Вершина. Це повністю польське село із польською школою. Батьки вирішили, що краще буде, коли польської мови їх навчатиме вчителька з Польщі. Так я опинилася в Сибіру. Звісно, Сибір – це не Україна й не Польща. Сибіряки живуть ніби у власній республіці, незалежно від Москви й Петербурга. Це дуже добрі люди. Ментальна різниця між українцями й поляками з одного боку й росіянами із Сибіру існує. Бо це – Європа, а то справжня Азія. Однак я всюди шукала позитив. А коли його шукаєш, то маєш менше негативу в житті.

Вчителька згадує сибірські зими.

– Я жила там два роки – з 2006 по 2008. Два дні температура опускалася до мінус 40 градусів. Решта днів 18-25 градусів морозу. Перший сніг падає і розтає. Його ще називають покровою. Другий лежить всю зиму. В Сибіру я почувала себе прекрасно, ніколи не хворіла. Дощі взимку взагалі не йдуть. Двоє моїх учнів згодом поїхали до Польщі й стали ксьондзами. Дівчина Настя вивчилася на журналіста. Розмови про те, що треба повернутися в Польщу там мають місце, але людям уже важко зрушити із обжитих місць.

Питаю, чи вчителькою не цікавилися російські спецслужби.

– Та ні, дякувати Богу, вони моєю персоною не переймалися.

Після Сибіру вчителька викладала польську мову у Львові.

– Львів після Іркутська – це майже Польща. Тут добре знають нашу мову, масово вчать її. Ментальність західних українців цілком схожа із польською. У Черкасах це вже інша справа. Люди тут більш сердечні, відкриті, щирі. У нас, та й по всій Західній Європі звикли тримати дистанцію.   

Вчителька каже, що на уроках у польських школах більше дисципліни.

– Тут теж діти сердечні, щирі, але можуть дозволити собі більше. В Польщі діти давно мають більше свободи – легко відвідують чужі країни. Із появою безвізу у вас теж таке буде.

Пані Наталя окрім польської і російської мов знає іспанську й німецьку.

– Але не так добре, як хотілося, – посміхається.

Польська волонтерка живе в гуртожитку на вулиці Чіковані. Каже, що побутові умови – цілком терпимі. Окрім Першої міської гімназії навчає польської мови дорослих у польському культурному центрі на вулиці Дашковича.

У Польщі у вчительки залишилися дорослі син із донькою й двоє онуків.

– Я не належу до тих людей, які скучають за батьківщиною, – каже. Я шукаю цікавих людей, бо, зрештою, сама є цікавою людиною. З родиною спілкуюся скайпом. Можу поїхати у Варшаву, бо це недалеко. Або вони можуть приїхати до мене.

Наостанок розповідаю їй, що в багатьох школах Черкаської області російську замінили польською.

– Мабуть такою є вимога часу, – каже. – Україна стрімко йде в Європу. А Польща – ваш найближчий сусід і попутник на цьому шляху.