Їх звела разом біда, а на плечі лягли життєво необхідні зобов’язання: забезпечити військових на фронті одягом, їжею і навіть обладнанням. Сьогодні черкаські «янголи-охоронці» ще не святкують Міжнародний день волонтера, адже досі збирають пакунки в зону АТО.

Черкаських волонтерів відзначили грамотами та нагородами представники обласної влади – голова Черкаської ОДА Юрій Ткаченко та голова Черкаської облради Олександр Вельбівець. Волонтери приходили навіть з сітками, які невдовзі відвезуть на схід. Також прийшла волонтер Лідія Сивак, яка разом з Тетяною Богдан, досі проходить реабілітацію після страшної аварії.

«Третій рік і до сьогодні продовжуєте допомагати нашим бійцям і не знаю такого народу, який би взявся зупинити ворога. Кожен з вас – герой. Дух, бажання захищати рідну землю треба передати наступним поколінням», – зазначив Юрій Ткаченко.

Самі волонтери відзначають, що вже стомлені та чекають на день, коли будуть допомагати військовим вдома, дітям та безпритульним тваринам.

«Це наш день подяки. Ми з нашою командую з самого ранку об’їздили всі підрозділи по місту і дякували людям, які віддають частинку свого серця, щоб хлопці повернулися живими. Військові з Черкащини і інших областей передавали вітання і подяки», – розповів координатор ГО «Наш батальйон» В’ячеслав Скічко.

Бійці згадують, як в хвилини зневіри бойовий дух підіймали саме волонтери.

«Переламним моментом для мене стало, коли волонтери привезли нам одяг. Підтримка була дуже важливою. Тоді зрозуміли, що дійсно треба боротися», – поділився АТОвець Євген, який нині сам є волонтером.

Координатор ГО "Центр забезпечення військових в зоні АТО" Інеса Плащенкова розпочала волонтерський шлях ще з 2014 року, допомагаючи вивозити українців з Криму, а військовим передавали рації та продукти харчування. Тепер жінці морально спокійніше в зоні АТО, хоча там «зовсім інший світ».

«Коли почалася війна також з початку допомагали переїхати людям з Донецької та Луганської областей. Шукали машини, водіїв, які б не побоялися туди поїхати і забрати тамтешніх мешканців. Потім хлопці почали просити допомогти з бронежилетами, касками. Як їм можна було відмовити», – згадує як все починалося волонтер.

За її словами, найскладніше для волонтера – дізнаватися про загибель військових. У 2014 році загинув один з АТОвців, а танк з тілом перетягли на окуповану територію. Мати хлопця до останнього сподівалася, що син живий. Коли волонтеру підтвердили інформацію, вона не могла повідомити страшну звістку жінці.

«Хлопцям по 22-24 роки. Вони мені як діти. Деякі розпочинали волонтерами, а потім самі йшли на фронт. Вони турбуються про нас, а ми про них. Звісно вже трохи втомилися, але покинути не можемо, бо знаємо, що хлопці на нас чекають. Військові стоять там заради дітей, жінок, за мир і спокій. Дуже бережно ставляться до волонтерів. Коли дівчата приїжджають, вони одразу одягають на них каски, бронежилети», – розповідає Інеса Плащенкова.

Військовим вже передали буржуйки, матраци, а найближчим часом привезуть медикаменти та вітаміни. За словами волонтера, АТОвці особливо радіють дитячим малюнкам. Стіни бліндажів усіяні «картинами» від малечі.