Пара юних режисерів театру із Харкова Ігор Магда та Світлана Дахіна ось уже півроку запроваджують свої проекти в Черкасах. До цього пара встигла побувати у Києві, Вінниці та Чернівцях. Зізнаються — у їхніх планах відвідати усі великі міста країни, інформує Про Головне.

 

Ігор Магда за освітою режисер драматичного театру. Розповідає, що покинув Харківський національний університет мистецтв ім. І. П. Котляревського на третьому курсі, бо той не міг дати знань, які можна отримати на практиці. 

 

— Окрім цього я навчався в економічному класі технічного ліцею. Останнім часом дійшов до думки, що у театрах не вистачає хорошого менеджменту: розуміння, куди йдуть кошти та розуміння, як поставити виставу, щоб вона знайшла відгук у глядачів. Адже не обов’язково вкладати купу грошей у рекламу. Не обов’язково кричати на кожному кроці про виставу, можна, наприклад, незвично назвати її або знайти той контекст, який буде цікавий людям, — радить молодий режисер.

 

У офіційних структурах косо дивляться на людей, які приходять і пропонують щось ставити

В мандри зі Світланою подалися через бажанням працювати в державних театрах. Адже така структура – це хороша база, хороші знання. Проте швидко розчарувалися.

– З самого початку нашої зі Світланою подорожі була ціль працювати в державному театрі. Але ми зіткнулися з тим, що державні театри не хочуть приймати на роботу. Взагалі у офіційних структурах косо дивляться на людей, які приходять і пропонують щось ставити. Звісно я це розумію, бо у театрі стоїть питання підтвердження рівня людини, яка до них приходить, — розповідає Ігор, — В Україні 136 державних театрів драми і близько 24-х державних лялькових театрів. І основне, чим займаються у них – це постановка одних і тих же вистав, зокрема класики.

 

Робиться це все по школі Станіславського, і такий «совок» продовжує вести людей. Кожен актор бажає, щоб його зрозуміли, починає розповідати, скільки він майстер-класів відвідав за кордоном. Але структурного розуміння, як цими знаннями скористатися у них немає. В цьому і дилетантизм державної сцени. 

Харківський національний університет мистецтв ім. І. П. Котляревського підняв театр ляльок у місті на хороший рівень. І Світлані, що присвятила себе цій сфері, стало цікаво, що з театром відбувається на зрізі України.

 

— Тому я поїхала в інші міста, щоб подивитися на якому рівні лялькові театри та що вони пропонують глядачеві. І побачила просто жахливі речі. Є академісти, є спеціалісти, але чомусь вони рівняються на Захід і кажуть — «ось у Польші добре!». А у нас? У нас же випускають хороших спеціалістів! Треба ставити спектаклі самостійно, - впевнена вона.

 

Коли в драматичному театрі ставлять лялькову виставу – щось не так…

Гостро стає і проблема непопулярності лялькових театрів, зокрема, як зазначає Світлана, і черкаського.

— Чому так – треба аналізувати. Якби я там працювала, то, можливо, зрозуміла б причини. А так, то за освітою я соціолог, але сприймаю світ через призму лялькової сцени, — ділиться з “Про Головне” дівчина, —  Зрозуміло, що театрам не виділяється достатньо державних коштів. Але треба шукати інші можливості, запрошувати молодих режисерів, наприклад. Коли в драматичному театрі ставлять лялькову виставу «Барвінок-герой», то виникає питання – чому не робити навпаки, ставити у ляльковому?

 

— Харківська сцена лялькового театру спектаклі для дорослих показує 5 днів на тиждень, а в суботу-неділю — дитячі. В інших містах України ляльковий театр дай Бог витримає хоча б показувати на вихідних дитячі спектаклі. Про постановки для дорослих уже й мова не йде, — додає Ігор. 

Перше за що взялися режисери в Черкасах – організували культурні та мистецькі вечори у «Чайному домі «Тін-Лун» та заняття з контактної імпровізації.

 

Також Ігор проводив майстер-класи з акторської майстерності, а Світлана – з лялькової. На рахунку харків’ян і постановка експериментальної вистави “Вербицький в кубі”, що  відбувся 4 березня в музеї Кобзаря.

Читайте: До 200-річчя Михайла Вербицького черкащани театралізували життя композитора (фото)

– Контактна імпровізація – це сучасний вид танцю, одна із форм вільного танцю. Як і японський танець буто, він направлений на те, щоб відкривати людей. Це діалог без слів. Цей та інші проекти ми продовжимо в арт-просторі, — пояснює хлопець, — Арт-простір – це приміщення, де будуть проходити найрізноманітніші мистецькі, просвітницькі (лекції та семінари) та культурні заходи для усіх верств та субкультур міста. У Черкасах є схожі місця, але вони обмежені або можливостями, або простором.

 

А ми створюємо унікальне, просторе місце, де можна навіть просто зібратися і обговорити щось. 15 травня вже зможемо презентувати це приміщення, а поки до його облаштування можуть долучитися всі охочі. Це приватний будинок, він знаходиться за адресою провулок Ломоносова, 67.

 

Ще один проект, за який взялися харків’яни – виставка ар брют – малюнки, створені непрофесійними майстрами, що як з суспільної, так і з психічної точки зору є маргіналами (душевнохворі, інваліди, ув’язнені, диваки-одинаки, медіуми).

 

– Ми їздили до Сміли у лікарню для душевно хворих і малювали з ними. Але Черкаський художній музей не прийняв такий формат, тому виставка пройде в арт-просторі. 

Коли людина перестане рухатися, танцювати, вона закостеніє

Окрім цього, Світлана та Ігор розпочали лабораторію автентичного танцю України.

 

– За аналогією найближчим є знову ж танець буто, але з національним напрямом, коли піднімають питання віри та свободи, батьківства. Ми намагаємося дістати автентичність людини з неї самої. Коли людина народжується, вона слабка і гнучка, коли дорослішає – стає міцніше. Точно так і в природі – коли дерево стає твердим, його може зламати вітер. От і людина, коли перестане рухатися, танцювати, вона закостеніє. Через автентичний танець ми намагаємося досягти такого стану свідомості, коли світ довкола пізнається через рух, - пояснюють вони.

Преші наробки ресижери-постановники презентують 16 травня на Ніч в Музеї в черкаському музеї «Кобзаря».