"Вони для нас лише сторінка життя,

 а ми для них і є все життя".

"Та в нас не було переноски", "Ми так поспішали, що не встигли", "Схопили лише документи й гроші" – усе це лише відмовки людей та спроби заткнути свою совість, яка кричить: "Агов, ну куди ж ти без нього? Ти ж покидаєш його на вірну смерть". У зв'язку з вторгнення рф та розв'язанням повномасштабної війни на території України тисячі маленьких домашніх улюбленців були змушені помирати закритими в квартирах від голоду та спраги, а ті тваринки, яких "люблячі" господарі випустили на вулицю – від куль, осколків чи від зупинки серця через страх від постійних гучних звуків.

Видання ЗМІ.ck.ua поспілкувалось із переселенками та зоозахисниками, які розповіли, що врятувати тварин можна, було б лише бажання.

Так, зооволонтерка із Донбасу Вікторія Морєва у свій час змогла із палаючого Маріуполя вивезти 14 котиків та доправити їх до міста Черкаси, де більшість уже знайшла нові домівки й тепер, завдяки небайдужості однієї людини, вони нагодовані та в безпеці.

"Я навіть не уявляла, як їх можна було покинути. Це ж члени родини. Ми не можемо дітей покинути, а чому тоді залишаємо тварин? Немає такого поняття "не можу", є поняття "не хочу". Ви повинні зробити це як завгодно: у сумку, в коробку чи в сітку – але забрати, адже залишаючи їх, найімовірніше, вони не виживуть. Особисто я робила невеликі отвори в коробках, зверху намотувала скотчем ручку і туди садила котика. Ось така переноска виходить", – розповідає Вікторія Макєва.

Українці вже неодноразово показували, як можна врятувати тварин. Зокрема, дехто забирав їх просто в рибальській сітці, інші – клали собі під куртку й несли на руках всю дорогу. Якщо ви любите тварину, ви обов’язково знайдете спосіб, а якщо лише робити вигляд, що вона для вас щось означає, то знайдете причину, чому ж залишили помирати її, рятуючись самі.

Усі котики, яких Вікторія змогла забрати до Черкас, із важкою долею. Кожен із них переніс тяжкі випробування, а деякі були буквально витягнуті з того світу. Це отруєні, збиті автомобілями, зголоднілі котики, за якими жінка доглядала сама й виходжувала їх.

"Вони були мені дуже дорогі. У мене навіть не було думки, щоб залишити їх. Швидше навпаки: якщо не вийде виїхати, то я залишуся з ними. Але я розуміла, якщо не вибратися з цього пекла, то я взагалі не зможу їх годувати – просто не буде чим: у Маріуполі немає ні їжі, ні води. Мала б дивитися, як вони повільно помирають. Я собі такого не могла уявити. І тоді ми й ризикнули під час постійних бомбардувань міста таки спробувати виїхати з котиками. Чисто на везінні: чи залишимося живі й будемо далі жити, чи вже краще швидка смерть, ніж мучитися в таких нестерпних умовах пекла, як там було", – пригадує Вікторія Макєва.

"Мої котики мене завжди рятують": як виїжджали з Маріуполя

У 2022 році в Маріуполі було справжнє пекло. Там не було ні води, ні їжі. Люди справді виживали, а разом із ними й їхні домашні улюбленці. Вікторія Макєва пригадує, що там була катастрофа.

"Те, що ми кажемо «пекло для людини», то воно й для тваринки таке ж пекло. Там було дуже багато покинутих котиків і собак. Найстрашніше те, що залишилася велика кількість закритих у квартирах тварин. Там тварин залишилося набагато більше, ніж людей. Багато загинуло, бо під таким бомбардуванням нереально вижити", – розповідає зоозахисниця. 

Через те, що не було можливості годувати тварин і вони просто померли б із голоду, жінка зважилася вирушати в дорогу під обстрілами, мінними полями, але зі своїм найдорожчим скарбом – котиками, яких прагнула врятувати всім серцем. Зеленого коридору тоді не було, тож вирушали на свій страх та ризик. У Вікторії вийшло, але було не просто.

Як вона розповідає, їх врятувало те, що був автомобіль і він вцілів. Свою машину ховала в сараї у подруги, накривали всім, чим могли, аби вона не побилась. Автомобіль – це був шанс виїхати й врятуватися, каже, що дуже важко тим людям, які свого транспорту не мають.

"Якби в мене не було машини, то таку кількість котиків я, мабуть, не змогла б вивезти й тоді я б справді залишилася там", – каже Вікторія Макєва.

У машині були тільки велика кількість переносок, коробок із котами, їхніх лотків і тарілок для їжі. На думку зоозахисниці, саме це дозволило їм швидко й безпечно проїхати блокпости, адже така кількість тварин дивувала тих, хто перевіряв автомобілі.

"Мої котики мене завжди рятують. Коли нас перевіряли на блокпостах, зокрема й російських, то вони, мабуть, просто дивувались такій кількості тварин, переносок і туалетів. Там більше не було нічого. Вони через це, мабуть, і забували перевірити документи. Тому ми тоді приїхали досить швидко блокпости", – пригадує вона.

Фото тематичне

Черкаси – дружнє місто для тварин

У підсумку Вікторії вдалося прилаштувати своїх котиків у безпечне місце у Черкасах. Цьому активно посприяла засновниця благодійного фонду "Доброкіт" Яна Тябут. Вона розмітила оголошення про маріупольських котиків на Facebook-сторінці й дев’ять із них практично відразу знайшли домівку.

Загалом через "Доброкота" пройшло близько 50 тварин, яких забрали з областей, де проводились чи й досі ведуться бойові дії. Яна Тябут розповідає, що серед них були й евакуйовані волонтерами котики й тварини переселенців, яких не пускали з домашніми улюбленцями до орендованих квартир. Деяких брали просто на перетримку, поки власники врегулюють проблемні питання, а іншим же шукали родини.

"Найбільше мені запам’ятався Кузя. Коли його родина тікала з Чернігова, то зупинялася на ночівлю й котик утік з автомобіля, власники не змогли його знайти. Однак це зробили небайдужі черкащани. Вони звернулися до нас і вже потім через оголошення в соцмережах, знайшлися господарі Кузі. Він пробув у нас місяць. А нещодавно його власники із Коломиї повертались спеціально через Черкаси, щоб забрати свого улюбленця. Зараз вони вже в Чернігові знову. Ми разом із ними також передали й корм для котиків, які там залишилися без домівки", – пригадує Яна Тябут.

Фото – "Доброкіт", загублений Кузя, який воз’єднався з родиною

Зараз на перетримці також перебуває котик із Харкова. Його власник – старенький дідусь, який був змушений через війну їхати закордон до онуки. Котика залишив у Черкасах, бо не міг взяти з собою, але має надію повернутися за ним.

"Котик дуже стресує без нього. Між ними є зв’язок. Буде важко знайти таку людину, яка змогла б приділити багато уваги йому й допомогти знову розкритися. Я дуже хочу, щоб вони знову воз’єдналися. Він мені сказав: "У моїй сім’ї цей котик з’явився, коли з життя пішов син". Я розумію, що це не просто домашня тваринка, а це дещо більше для людини", – сказала Яна.

Вона розповіла, що зараз у "Доброкоті", крім черкаських та евакуйованих котиків, перебувають і тваринки наших військових, яких не було де залишити, поки вони захищають Україну. За словами Яни Тябут, зараз люди більше звертаються і за тим, аби забрати котиків. Беруть й особливих, які постраждали й мають певні вади.

Котик Льосік, фото - БО "Доброкіт"

"Особливі котики більше запам’ятовуються. Це і сліпенький Марік, і Льосік, який не бачить також. Вони вже в родинах. Це надихає і повертає віру в людей, адже вони беруть не тільки через красу чи породу, а тому що відчувають серцем, що треба їх врятувати. Вони розуміють, що такий котик нічим не відрізняється від інших", – каже зоозахисниця.

Оксана з Харкова два місяці тому прибула до Черкас. Її родина була змушена тікати від російських бомб та ракет. Зараз вони на новому місці й знову намагаються облаштувати життя. Однак не лише своє, а й маленького маріупольського котика. Вони, попри те, що самі нині не вдома, зважилися на те, щоб приютити тваринку. Оксана розповідає, що у котика закохалася відразу, як тільки побачила фотографію в оголошенні.

Фото з архіву Оксани 

"У притулку нам сказали, що ця кішечка на руки не йде, що вона тиха й сама по собі. Вона єдина, яка спала, коли ми прийшли, зовсім не проявляла інтересу. А потім відкрила очі, подивились на мене і я зрозуміла, що вона моя кішка. Вдома у нас вона дуже лагідна дівчинка, весь час проводить із нашим сином. Їй два роки, але я думаю, що вона ще маленька киця. У притулку нам сказали, що її звуть Венера, але кішечка на це ім’я не відгукувалась, тому вирішили назвати її Мишка", – розповідає Оксана.

Фото з архіву Оксани 

Яна Тябут каже, що у всесвіту є такий закон: якщо ти комусь даруєш дім хоча б на якийсь час, то ти сам ніколи не залишишся без дому. Вона впевнена, що родина Оксани вже скоро разом із новим членом сім’ї зможе повернутися у свій дім до Харкова.

Врятовані котики в Чернігові, фото - БО "Доброкіт"

Зауважимо, що для пошуку загублених тварин можна скористатися мобільним застосунком Petsi. Його створили активісти й він доступний у Play Market та AppStore. 

Також ви можете взяти тваринку додому, як це зробила Оксана з Харкова. У "Доброкоті" нині шукають люблячих "батьків" багато котиків. Серед них дві сестрички - Беатріс і Бейліс. Їх віддадуть тільки в одні руки. Одній з них уже прооперували оченята, а скоро котики будуть зовсім здорові, єдине - їм потрібна родина, яка вже не покине. 

Та найкраща допомога – це піклування про вашого домашнього улюбленця, тож зоозахисники закликають, де б ви не були, не залишайте тварин самих. Якщо їм вдасться вижити, то вони можуть отримати психологічні травми.

"Тварини, які приїхали до нас із-під обстрілів, мають іншу реакцію на звуки, рухи. Вони більш налякані, перебувають у шоковому стані. Потрібно розуміти, що ти залишаєш тварину на вірну смерть. Навіть якщо ти випустив із квартири й вона не помре з голоду, то на вулиці їй не буде де сховатися. Там купа металу та скла, тварині важко рухатися там, щоб не поранитися. Вона може від зупинки серця померти", – каже Яна Тябут.

Вона додає, що люди не повинні сподіватися на швидке повернення, адже війна триває вже другий місяць. Є приклад Києва, де зараз зоозахисники починають відшуковувати в квартирах тварин, показує, що більшості не вдалося врятуватися й вони померли через голод та спрагу.

"Весь цей час вони просто закриті й помирають із голоду. Коли молода людина рятує матеріальні речі й залишає тварину – це мені незрозуміло. Тварини все відчувають, як і люди. Ми на стресі худнемо, у нас випадає волосся, у них так само. Вони відчувають небезпеку. Але вони більш чутливі до вібрацій, звуків і це треба в рази помножити їхню реакцію. Люди, які приїжджають, розказують, що на вулицях багато померлих або поранених тварин. Так не повинно бути", – зазначає Яна Тябут.

Зоозахисниця з Маріуполя Вікторія Морєва, якій вдалося вивезти 14 котиків, також закликає людей бути відповідальними за тих, кого приручили й не залишати їх під обстрілами. Якщо страшно вам, то як мають почуватися в цей час маленькі тварини, які своє життя довірили людині?

"Не залишайте, як би тяжко не було й ви боїтеся їхати з твариною. Скрізь із тваринами вам підуть на поступки. Ви не зможете потім спокійно жити, згадуючи, що ви покинули помирати свого домашнього улюбленця. Це буде з’їдати вас усе життя. Краще постаратися перетерпіти негаразди й виїхати разом, засунути в сумку, коробку. Вони розуміють все і поводяться зовсім по-іншому. Не так як в звичайному житті. Вони терплять, вони мовчать. Вони просто розуміють те, що відбувається навколо. Ви потім будете довго про це згадувати й жаліти. Усе життя думка про те, що ви покинули живу істоту, для якої ви були найдорожчим, буде вас з’їдати", – зазначає Вікторія Морєва.

Матеріал створено для участі в конкурсі «Співпростір». Конкурс проводиться за підтримки ГО «Ю-Хартс Україна» та Kormotech