Черкаси – відносно невеличке містечко, тому успішних і активних людей ми з вами знаємо – якщо не особисто, то заочно. А от які домашні улюбленці живуть вдома у черкаських знаменитостей, дізнавалися журналісти in.ck.ua

Здавалося б – просто кіт, а ні – така собі котяча особистість

"Мені не рекомендують тримати котів, оскільки маю токсоплазмоз. Тому років 17 я навіть не думала про такого улюбленця. Але з часом з’явилося відчуття, що когось не вистачає у родині. Тому на День науки чоловік із сином подарували прямовухого британця. Назвали його Професором. Кличка повністю відповідає його характеру, адже наш вухань має дуже розумний погляд, любить книги, а ще – обожнює щось клацати на клавіатурі. Щойно син сідає робити уроки, він тут як тут.

Кіт дуже комунікабельний, завжди зустрічає нас, і навіть вечеряємо разом. Люблю спостерігати за ним і писати пости у Facebook про нього. Здавалося б просто кіт, а ні – така собі котяча особистість. Професор любить робити цікаву річ – щоранку кладе лапу мені на лоба й мурчить. І я точно знаю, що у мене буде хороший день", - каже кандидат психологічних наук Інна Лук'янець.

Рибки – один із видів релаксу

"Я дуже люблю домашніх улюбленців, але часу доглядати за ними зовсім не маю. Щоб все ж піклуватися про когось, декілька років тому мені подарували акваріум і рибок. Звісно, ці тварини не такі розумні, як коти, і не такі віддані, як собаки, але я не скажу, що вони геть дурні. У них своє життя, я люблю за цим спостерігати. Це один із видів релаксу, момент перезаряджання мізків. До того ж, я багато працюю за комп’ютером, тож, коли очі втомлюються, переводжу погляд на рибок і відпочиваю", - зазначає черкаський фотограф Максим Гривас.

У мене вдома шпалер немає, Пепс все позривав

 

"Торік у грудні в мене з’явився пес – померанський шпіц. Ми назвали його Пепс, кличку придумали спонтанно, коли побачили, як цей пухнастий бігає біля напою "Pepsi". І подумали, а чого б і ні? Для мене Пепс навіть не собака, це як дитина. Він постійно потребує уваги, тому я завжди беру його з собою на роботу. Там його знають всі: охоронці, прибиральниці, мої колеги та діти.

Багато людей говорять, що за характером він дуже схожий на мене. Грайливий, активний, дружелюбний, втім дуже полюбляє демонструвати свій характер. У мене вдома шпалер немає, Пепс все позривав. Попри це, він повноцінний член родини. Нещодавно ми влаштували для Пепса день народження, відзначали, як дитяче свято. Ми наскільки звикли одне до одного, що коли я їжджу у відрядження – надзвичайно складно з ним розлучатися", - говорить про свого улюбленця засновниця модельної школи "Mifida Models" Ольга Баштовенко.

Равлики заспокоюють нервову систему і надихають

"За освітою я біолог, три роки тому побачила статтю про равликів, з’явилося бажання тримати їх вдома. Зараз у мене п’ятеро равликів. Вони дуже класні, за ними нескладно доглядати, це хороший варіант улюбленця для дітей і дорослих, які мають мало вільного часу. Я ж люблю приділяти їм більше часу: включаю релакс-музику, беру на руки і бризкаю водою, їм це подобається, а я поринаю в інший світ. Це заспокоює нервову систему і надихає", - розповідає черкаська художниця Міла Сотник.

Пес був маленьким, неадекватним і спочатку мені не подобався

"Моя дружина мріяла про французького бульдога, чи не усі її соціальні мережі були з фотографіями саме такого собаки. Я зрозумів її натяки, тому чотири роки тому ми придбали Френка. Він був малим, неадекватним і спочатку мені не подобався. Тепер я розумію, що це класний пес. Коли у тебе з’являється така тварина, починаєш його виховувати, відчуваєш відповідальність. Ти вже не можеш планувати поїздки, відмовляєшся від чогось, бо розумієш, що тебе будуть чекати. Це чудова перевірка для тих, хто думає про дітей. Ти й ставишся до нього, як до дитини, відчуваєш любов. Таке волохате створіння приносить купу емоцій, а головне – вони справжні, і він їх не може підробити. Але за свої вибрики таки отримує від мене по сраці", - говороить фотограф Антон Куцелепа.

Коти – це щастя. Ми піклуємося про них, робимо щось хороше, а вони вчать нас стирати кордони

"У мене два коти білий – Клауд і рудий Річард. Білий з’явився випадково, я проходила з подругою повз місця, де від притулку роздають котенят, поклала гроші, але зрозуміла, що цього недостатньо, і час взяти когось. Увагу привернуло котеня, що висіло на клітці догори ногами та мало різні очі: зелене і блакитне. Його й понесла додому. Чоловік запропонував назвати пухнастого Клауд – як хмаринку.

Другого, рудого, ми взяли у знайомих. У нього тато – сфінкс, а мама – персидська кішка. Тепер ми маємо красеня Річарда. Коли вони були маленькими – товаришували, а тепер можуть битися. Білий – це більше мій кіт, а рудий – чоловіка. Інколи котики так обліплюють мене, що чоловік називає таку картину "обліпиха". Коти – це щастя. Ми піклуємося про них, робимо щось хороше, а вони вчать нас стирати кордони", - розповідає ілюстратор Олександра Дікая.