Її історію можна сміливо назвати щасливою казкою про черкаську “Попелюшку”. Оксана Бондаренко народилася і виросла в Черкасах, у звичайній родині, відвідувала звичайну міську школу. Волею випадку вона стала моделлю. Сьогодні з вікна її будинку щоранку відкриваються казкові краєвиди Парижа. А Оксана Бондаренко прикрашає своєю красою рекламні постери найвідоміших брендів світу і подіуми найкращих будинків моди: Chanel, Dior, Givenchy та інших.

 

 

З дому я поїхала рано: у 16 років вирушила на навчання у Київ. Вступила на бюджет у коледж легкої промисловості на факультет дизайну. Сама не знаю, чому вирішила стати саме дизайнером. У школі мені добре давалися гуманітарні науки, але математика кульгала на обидві ноги! Тому, напевно, вирішила спробувати себе у творчості.

 

Я ніколи не мріяла стати моделлю. Все вирішив випадок. Одного разу в Києві по дорозі в кінотеатр мене випадково “зловив” скаут американського модельного агентства “DNA”, запропонував співпрацю. Я була не проти: такий шанс кожній дівчинці здасться просто казковим! Але на той момент я була неповнолітньою, тому він запропонував зустрітися з мамою і обговорити з нею умови контракту. Так я потрапила в агентство “Vo Models” і розпочала свою кар’єру.

 

Спочатку по роботі я об’їздила всю Азію, потім – Європу, працювала також у Нью-Йорку, Лондоні. Але найкраще було працювати в Парижі, ну і з часом я полюбила це місто. Тут я пережила і переживаю найщасливіші моменти життя.

 

 

Зараз я працюю з французьким агентством “Women”. В останні 3 роки пощастило працювати за ексклюзивними контрактами з Chanel, Céline, Sonia Rykiel. Нині у мене немає ексклюзиву, але я продовжую працювати з тими ж брендами, а також з Dior, Hermès, Givenchy та іншими.

 

Новеньким дівчатам, особливо з України, завжди намагаюся допомогти. Точніше, допомога – дуже голосно сказано. Але якщо хтось просить поради або я бачу, що людина не може впоратися сама, завжди рада підказати або поділитися досвідом.

 

В роботі моделі буває досить важко, але в будь-якій професії є свої “плюси” і “мінуси”. “Плюси” – це подорожі, знайомство з багатьма відомими творчими людьми, хороший заробіток. “Мінус” для мене – це якась невизначеність. Ти не знаєш, що чекає на тебе сьогодні або завтра, дуже важко планувати щось наперед. Завжди потрібно бути готовою до того, що тобі зараз доведеться бігти на роботу, у вихідний чи свято, можливо, навіть посеред ночі. А коли у тебе родина, потрібно бути дуже організованою. В нашій професії це непросто.

 

 

Зі своїм чоловіком я теж познайомилася на вулиці. Йшла додому після роботи, дуже стомлена. Помічаю навпроти дуже гарного хлопця, який пильно дивиться на мене, прямо в очі, я теж глянула на нього. Через два квартали він наздогнав мене і запропонував випити кави. Я відмовилася, але він був дуже наполегливий! І чай пропонував, і вино, і просто поговорити, і екскурсію Парижем хотів провести. Врешті сказав: “Ти не зобов’язана будеш виходити заміж, якщо вип’єш зі мною чашку кави”. І я здалася!

 

Наше весілля було порівняно невеликим, всього на 90 гостей. Узаконили свої стосунки в мерії, за правилами нашого району. Відзначали в 7-му районі Парижа, в ресторані з казковими краєвидами з вікна. Свекор зробив нам незвичайний сюрприз: на весіллі ми пили вино нашого з чоловіком року народження.

 

Нашій донечці Адель 4 роки. Вона розумна та кмітлива дівчинка, знає три мови. Я намагаюся передати їй всі українські традиції. Тому ми родиною і Різдво, і Великдень зустрічаємо двічі: за католицьким календарем і за православним.

 

В Черкаси намагаюся приїжджати часто, двічі на рік. Рідше – тільки якщо графік роботи не дозволяє. Їдемо, звичайно, всією родиною. Живемо в цей час у моєї бабусі. Чоловік у захваті від України, він обожнює все українське, особливо бабусин борщ:)