Із кожним роком велосипедистів стає дедалі більше, а серед охочих покрутити педалі з’являються як школярі, так і пенсіонери. І одним з перших таких веломандрівників на Лисянщині став 73-літній житель селища Василь Пархомчук. Він вже й не пам’ятає, коли востаннє користувався громадським транспортом.

Про це пишуть "Вісті Черкащини".

Чоловік каже, що 25 кілометрів до базару у Звенигородку і назад – лише легка розминка, а от "намотати на колеса" за день 100 і більше кілометрів шляху - то норма. Щосереди Василь Тодосійович здійснює далекі подорожі, заздалегідь їх плануючи і вивчаючи особливості маршруту. Нещодавно побував в Умані, Білій Церкві, далі має намір їхати до Києва.

Найбільше приваблює Василя Пархомчука у мандрівках спілкування з людьми.

"Моя  ціль – пізнавати цікаві місця нашої України, знайомитися з хорошими людьми. А на останніх мені по-справжньому щастить – люди охоче допомагають, вказують правильний шлях, спілкуюся з ними на різні теми, - розповідає він. - Як людина віруюча, не проминаю нагоди розповісти про Ісуса Христа, про те, які разючі переміни сталися в моєму житті, коли прийшов до Бога. Інколи під час подорожі бувають миттєві, як спалах блискавки, зустрічі, які забути не можна. Одного разу на дорозі біля Ватутіного зустрів таку ж велосипедистку як і я, в кепці з тризубом. "Слава Україні!", - привітав. А вона у відповідь: "Героям слава!" Зупинились, обнялися, і – роз’їхалися в різні боки. Не запитав навіть імені, але знаю, що ця жінка щира українка і світлої душі людина", - розповідає чоловік.

На велосипед Василь Пархомчук пересів у 50 років, коли продав свого "Москвича", а серйозно, каже, зайнявся велоспортом п'ять років тому. Придбав швидкохідного велосипеда, і відтоді дорога стала його другою домівкою. Побував майже в усіх куточках Черкащини, побачив життя з такого боку, якого б ніколи не зміг побачити з вікна автомобіля чи крокуючи пішки.

Захоплення велосипедом, за переконанням чоловіка, може перевернути світ, у якому ми живемо, зробити його багатобарвним, насиченим на події. Мандрівник шукає однодумців і, як він каже, таких "білих ворон", як він сам, які власним прикладом доводять, що життя на пенсії не закінчується.