— Коли тільки пішов Юра у військо, потрапив на прикордонну заставу. Не було там ні води, ні їжі. Покинула роботу і з його сестрою почали збирати гроші, продукти. Півроку працюємо на АТО, — розповідає 42-річна Тетяна Дишкант із села Антонівка Уманського району Черкаської області, пише gazeta.ua.

 

Її чоловік 46-річний Юрій із важкими пораненнями лежить в Інституті невідкладної хірургії в Харкові. Туди потрапив 7 лютого після боїв під Дебальцевим.

 

— Коли приїхала до Харкова, у нього осколки були в ребрах, нога розбита. А він не жаліється, — каже Тетяна. — Лікарі нічого не обіцяли. Сказали: зроблять, що зможуть. З тіла вийняли дуже багато осколків, ще багато залишилося. Поки чіпати їх не можна. Один був у м'язовій тканині серця, інший під серцем. На лівій нозі вирвані м'язи на литці.

 

Юрій служив у 128-й гірсько-піхотній бригаді. В АТО був з 26 вересня.

 

— Я не знала, що прийшла повістка. Він дивився новини, дуже переживав за країну. Пішов, щоб не забрали наших синів. Завжди казав: тільки не мої діти. Я 45 років уже прожив, можу йти, а там же дітей убивають. Прийшов у відпустку перед Новим роком. Хворий дуже був. Потім сам поїхав до Мукачевого у військову частину. Сказав, що не буде дезертиром, що не кине своїх хлопців. Мені не говорив, що їде. Дізналася, коли вже їхній поїзд був у Києві. Один вагон із госпіталя набрали. Забрали всіх, хто міг стояти на ногах.

 

Поранення отримав 6 лютого. У госпіталі з ним дружина й сестра Світлана.

 

— Відчувала, що він поранений, — говорить дружина. — Не було зв'язку. Бачила в новинах, що страшні бої. Він — піхотинець, їх смертниками з автоматами називають. Артилеристи за селом, а ці хлопці — на передовій. Це людина, яка стоїть з автоматом проти "Граду". Його товариша розірвало за кілька днів до цього. Разом їли, пили, а тут раз — і нема. Розказує, що всі бояться. Секунда — й людина без руки, ноги, півголови. Почав складати по зап­частях. Зібрав усе, тільки мозок вставити не зміг.

 

— У Юри гарний слух, — продовжує. — Завжди чув, коли летіли снаряди під час обстрілу. А коли його ранило, нічого не пам'ятає. Були за метрів 100 від бліндажа. Після операції лікаря мало не цілувала. Дуже дякую волонтеру Олі, яка нас прихистила. Поки не знаю, скільки грошей треба буде на реабілітацію і лікування. Але самі їх точно не зберемо.

 

Допомогти пораненому можна, перерахувавши гроші на картку сестри Світлани Рябоконь. Картка Приватбанку №5168 7420 6977 8599 — Рябоконь Світлана Михайлівна