У ЗМІ селище Орбіта часто називають містом-привидом. Утім, місцеві ображаються на таке визначення. Більше тридцяти років тому їхнє селище проектували як містечко енергетиків із майже 20-тисячним населенням. Тепер же в Орбіті у двох п’ятиповерхівках мешкають близько шістдесяти сімей. Однак вони на життя не нарікають, пише “Радіо Свобода“.

 

Майже чотири місяці донеччанка Ольга Андрєєва з двома маленькими синами проживає в Орбіті. З-поміж пропонованих варіантів для переселення жінка обрала саме це селище. Хоча раніше ніколи в ньому не бувала.

 

– Тут мені подобається. Я з міста, і приватний сектор не люблю. А тут багатоповерховий будинок і природа, два в одному. Ось це подобається. Тут дітям добре: сосновий ліс, немає вугілля. Щодо їжі – чисті екологічні продукти, що дуже зручно. І у зв’язку з останніми подіями у Донецьку, самі розумієте, що туди ніяк не вийде повернутися, – говорить Ольга Андрєєва.

 

У 70-х роках минулого століття Орбіту розбудовували як селище енергетиків спершу Чигиринською державної районної, а згодом – Чигиринської атомної електростанції. Передбачалося, що в ньому житимуть до двадцяти тисяч осіб. Однак після Чорнобильської катастрофи, під тиском людей, у 1989-му будівництво АЕС зупинили. Нині у двох п’ятиповерхівках проживають близько шістдесяти сімей. Більшість населення – пенсіонери. Місцеві ображаються, що ЗМІ часто називають Орбіту містом-привидом.

 

– Я приїхала з Донецька, і тут далеко не місто-привид. Там Донецьк відпочиває, – говорить переселенка Ольга.

 

– Он дитячі майданчики поробили своїми силами, дівчата й хлопці пофарбували. Трохи у нас маленьких дітей уже є. Тому, я вважаю, що не місто-привид. Ось прийде осінь, будуть гриби. Тут є городи: хто хоче, тримає, – говорить Ніна Скакун, яка більше 30 років живе в селищі.

 

На всю Орбіту – один магазин у квартирі. Працює погодинно, від понеділка до суботи. Немає в селищі ні аптеки, ні лікарні. Щочетверга із сусіднього села Вітове приїздить медсестра. А карети швидкої допомоги жителі Орбіти чекають із Чигирина.

 

Місцеві працюють хто в сусідніх селах і містах, хто на заробітках. Лишилася Орбіта без дитячого садочка та школи – їх так і не побудували. Тож на навчання малеча їздить за два кілометри до Вітова.

 

– На автобусі їду, он там зупинка, мене мама проводить. Женя колись у мене питала: «Каріна, ти хочеш у місті жити?». А я кажу: «Ні». І Женя теж каже: «Ні». Бо нам тут подобається, – говорить Каріна.

 

В Орбіті місцеві дітлахи знають кожну шпарину. Тож залюбки проводять екскурсію. Показують колишню їдальню та універмаг. А ще місце, де колись був будинок культури. Тепер тут суцільні руїни. А для дітей – склад білої крейди.

 

– Як тільки почалася війна, то ми щось таке патріотичне малювали. Там гараж є повністю іржавий, то ми ще кольорової крейди купили і на ньому малювали прапор України і писали «Війні – ні!», – говорить Ярослав.

 

Від двох дев’ятиповерхових гуртожитків уцілілими лишилися хіба що бетонні коробки. Більшість власників житла давно виїхали за межі Орбіти, інші ж – перебралися у дві п’ятиповерхівки. Нині за мешканців зруйнованих квартир лише ластівки. Та й тих полохають туристи-екстремали, які періодично навідуються до селища, щоб дослідити залишки висоток.

 

Діти ж люблять свою Орбіту за спокій. А ще тому, що мають поряд ліс, річку Тясмин і «море». Так називають Дніпро. Говорять, що влітку в Орбіту в гості до родичів звідусіль з’їжджаються діти й дорослі. Щоб подихати свіжим повітрям та відпочити на їхньому «морі».