92-річний Федір Кучер із міста Сміла на Черкащині торік написав 200 однакових портретів Тараса Шевченка. За добу робить з півтора десятка робіт, пише gazeta.ua.

 

— Тато недобре почувається. Торік переніс інсульт. Переймається подіями на Донбасі, ненавидить Путіна, — каже по телефону дочка Федора Кучера 43-річна Оксана Гончар. Просить перенести зустріч із ним. За кілька днів диктує адресу їхньої хрущовки.

 

— Батько нестандартна людина, — розповідає жінка. — Він шевченколюб і патріот. Нас у нього троє, книжки про Шевченка купляв змалечку. Сам писав його портрети.

 

Двері квартири Федора Кучера відчиняє невістка Марина, 44 роки. Федір Гаврилович стоїть у коридорі в коричневому піджаку й світлій сорочці, спирається на ціпок.

 

— Я трохи замерз, — показує на ноги в біло-сірих чунях з овчини. Йде у вітальню до дивана. — Марино, принеси круглі портрети Шевченка. Це мій побратим по літературі й мистецтву, хоча мені до нього далеко. Поки малюю Тараса — живу. Його творчістю захопився у другому класі, коли в читанці побачив “Заповіт”. Першого Шевченка змалював із листівки.

 

На уроках олівцем зображав портрети однокласників. А маслом почав аж у 48 років. На художника не вчився. Ходив у музеї, придивлявся, як комбінуються кольори, тіні.

 

Намалювати 200 портретів Кобзаря до його 200-річчя минулого року Федір Гаврилович не встиг через інсульт. На прохання київського режисера Сергія Проскурні 126 готових робіт передав до столичного “Мистецького арсеналу”. Решту дописав згодом.

 

— Для портретів використовую не полотно. Воно при намоканні розтягується, висихає — тріскається, — бере овальний портрет і перевертає його тильною стороною. — Купляю листи ДВП. Син Олександр зробив овальні й прямокутні заготовки. На них через копірку накладаю рисунок. Фон тричі замальовую масляними фарбами на цинковому білилі, а вже потім — костюм і обличчя. Картину покриваю лаком. Завдяки такій техніці зберігатиметься століттями.

 

Невістка розставляє на дивані 20 овальних картин — Шевченко на зеленому фоні.

 

— Картини по кілька днів сохнули на підвіконнях, шафах, столах, дивані й підлозі. Бувало, що не пройдеш, — каже жінка.

 

Частину портретів Федір Кучер роздав бібліотекам і музеям Черкащини. Понад 20 подарував установам і знайомим. Декілька продав.

 

— Шевченко дуже актуальний тепер. Недарма на наметах Майдану писали його “Борітеся — поборете!”, — Федір Гаврилович переводить розмову на політику. — Побачите, Росія, як усі імперії, розпадеться. Там завжди було: хто більше крові проливав — той і великий. Петро Великий, Іван Грозний, Катерина ІІ. А Адольф Путін — це ж дурень, який трясеться, щоб не втратити владу. Я його називаю Шалапутін або Безпутін. Він гірший за Гітлера. У Другу світову так страшно не було, як тепер.

 

На стіні над телевізором висить портрет жінки з голубими очима. Темне волосся зібране в пучок.

 

— Це моя дружина Алла Семенівна. Два роки тому померла від інсульту. Молодша за мене на 14 років. Родом із Луганщини. За 45 років ніколи не скандалили. Трохи сперечалися за Януковича. Я їй казав, що він — дурень і зек. А вона заперечувала, бо він із Донбасу. У неї з дитинства залишилися страхи про бандерівців, які їм вдовбували в школі.

 

Федір Гаврилович із дружиною виховали трьох дітей. Пише сатиричні й гумористичні вірші, спогади. Видав до десятка книг. Сім років тому навчився працювати з комп’ютером. До пенсії був бібліотекарем, художником районного Будинку культури. Вів драматичний гурток. Уміє грати на мандоліні, скрипці, балалайці, гармошці й баяні. В домашній бібліотеці має близько сотні книг про Тараса Шевченка.