Випускник ЧНУ, доктор Руслан Саламатін — паразитолог, викладач Варшавського медичного університету, лабораторний діагност, який водночас працює як експерт Національного інституту громадського здоров’я — Національного інституту гігієни (NIZP- PZH) — один із тих, хто задіяний в ідентифікації зразків вірусу SARS-CoV-2 у Польщі.

Про це інформує видання українців у Польщі "Наш вибір".

— Працюючи в лабораторії над тестами на наявність коронавірусу, Ви, можна сказати, були на передовій у боротьбі з поширенням пандемії в Польщі. Однак, як виявляється, коронавірус — «противник», з яким боротися дуже важко, і Ви також, певною мірою, потерпіли від нього i зараз перебуваєте на карантині?

— У Національному інституті гігієни є три окремі відділи:  вірусології, бактеріології і паразитології.  Існує ще окрема лабораторія  BSL 3 —  це лабораторія третього рівня безпеки, в якій працюють люди, що мають спеціальний доступ до роботи.  Колектив BSL-3 — це близько 12–13 людей. Коли з’явилася потреба робити діагностику цього коронавірусу, мене залучили до роботи. Після того, як з’явилося багато тестів, частину працівників PZH перевели працювати у змінах. У кожній зміні — по троє працівників BSL-3 і один працівник, який має повноваження лабораторного діагноста, що може підписати результат кожного тесту (згідно з польським законодавством підписує його саме лабораторний діагност). Я працював у такому колективі. Брав роботу переважно у вихідні, тому що основним місцем моєї роботи є Варшавський медичний університет.

Так сталося, що кілька  працівниць з нашого відділу захворіли на застуду. Згодом обстеження виявило, що одна з них є зараженою коронавірусом. Особи, які мали з нею контакт та використовували ту саму апаратуру, відповідно до рішення санітарно-епідеміологічної станції, змушені сидіти два тижні вдома на карантині. Врешті-решт є час виспатися, але якщо без жартів, то як науковий працівник маю що робити вдома.

— Ви працюєте в одній із найбільш спеціалізованих лабораторій у Польщі. Як виглядає робота в такому місці, чи нагадує вона те, що ми можемо побачити в фільмах-катастрофах, присвячених епідеміям?

— (Сміється) Можливо, частково нагадує. Але в таких фільмах лаборанти одягають скафандри, повністю ізольовані від зовнішнього світу. Ми теж маємо такі скафандри багаторазового використання, але вони призначені лише на випадок якоїсь катастрофи. Коли б щось сталося, вони оснащені балонами з газом для дихання. Їх ми вдягали лише кілька разів, коли були тренування. А на щодень, коли працюємо в лабораторії, одягаємось трішки простіше — у одноразові комбінезони. Такий комбінезон повністю закриває  тіло, на руках дві пари рукавичок: одна пара залишається до кінця  дослідження, а другу можна замінити, якщо щось  трапляється, наприклад, ти її забруднив.

Таких лабораторій BSL-3 є в Польщі, здається, три: наша в PZH, друга — в Пулавах в Національному ветеринарному інституті і ще одна, мабуть, військова.

— Як проходить робота над виявленням такого вірусу?

— До нас  для дослідження приходять зразки з усієї Польщі. Як правило, це мазок з носоглотки. Зразки мають кілька шарів упаковки: перший шар — власне упаковка; другий шар — на випадок, якби вона розлилася; третій — транспортна упаковка. Коли вони приходять у лабораторію, їх реєструють у пункті прийому матеріалу, потім направляють до нас. Ми заходимо до лабораторії BSL-3, одягаємо комбінезони, відкриваємо ті пакунки. Це все робиться в ламінарних коморах. Відкриваємо, беремо рідину до невеличких пробірок. Згодом проводиться інактивація вірусу, тобто до маленької пробірки з кожного зразка береться рідина, до неї додається рідина, завданням якої є інактивувати вірус. Потім зразки надсилають до іншої, звичайної лабораторії, де проводяться дослідження. Власне дослідження полягає в тому, що ізолюється нуклеїнова кислота РНК  і проводиться полімеразна ланцюгова  реакція ПЛР. Тобто, до кожної маленької пробірки додаються реактиви і наш зразок. Там є специфічні праймери і специфічний молекулярний зонд, який має здатність  до  флуоресценції. Після того, як приєднається до властивого продукту —  він світиться.

Відбувається реакція ПЦР. На екрані моніториться, як поводиться кожна перевірка. Якщо результат позитивний, то видно, що крива росте. Лабораторний діагност дивиться на формальні показники і інтерпретує кожний результат, чи він позитивний, чи негативний.

— Довкола нас є багато вірусів, кожного року багато людей хворіє і вмирає, наприклад,  від грипу. У чому полягає особливість коронавірусу, чому він такий небезпечний?

— Мені насправді важко сказати. З одного боку, коли пояснюють, що вірус є дуже інфекційний, слід згадати, що він є набагато менш заразний, ніж вірус кору. Якщо говоримо про смертність, він набагато менш смертельний, ніж раніше SARS чи MERS. Тим не менш, із локальної події на півдні Китаю виросла пандемія. Можливо, частково це пояснюється тим, що вірус має досить великий інкубаційний період — тоді, коли людина не має жодних симптомів і заражує інших людей. Від моменту зараження до перших проявів минає п’ять, шість, а іноді і до кільканадцяти днів. Це сприяє тому, що він дуже поширюється. Більша частину світу заражена. Чому так сталося, не знаю.

Наприклад, бачимо високі показники смертності в Італії. З одного боку, це пояснюється тим, що там, як правило, старше населення.  У Тайвані чи Кореї смертність є меншою. Там хворіла інша вікова група — більше молодих людей.

Не знаю, чим це пояснити, тим не менше — ситуація досить серйозна.

— Масові тести на наявність у громадян коронавірусу з одного боку та карантин і соціальна дистaнція з іншого — це різні стратегії у боротьбі з розповсюдженням епідемії. Постає питання, що краще: чи загальне, масове тестування, чи тестування лише тих осіб, які є під підозрою? 

— Не соромно це сказати, але цього ніхто не знає. Бачимо, що у світі пробують реалізувати кілька паралельних стратегій. Наприклад, в Ізраїлі повідомили, що закупили велику кількість тестів, хочуть проводити масові тестування. Тобто, з одного боку, виявити тих людей, які вже перехворіли і тоді, можливо, вони зможуть повернутися до активності і роботи, а з іншого боку, побачити, якою є справжня ситуація.

В Україні ввели досить складну процедуру,  мають бути виконані певні умови, щоб провести тестування, адже зараз в країні тестів бракує.

Якщо йдеться про власне тести, є два підходи: або ми визначаємо рибонуклеїнову кислоту в мазках із носоглотки, тоді маємо результат і  можемо з великим ступенем імовірності сказати, що позитивний результат  є позитивним, а негативний — негативний. Або можна робити так звані швидкі тести, які викривають не сам вірус, а наявність у людини антитіл до нього.

В Україні пішли у напрямку цих швидких тестів. Їх закуповують. З одного боку, вони мають  певний недолік, адже  антитіла  з’являються  не одразу.  Відтак, існує ризик хибних негативних результатів. Але, дивлячись на ситуацію в Україні, де є дуже мало апаратури, завдяки якій можна робити полімеразну ланцюгову реакцію, та відносно мало фахівців, які можуть робити дослідження, то, можливо, ці швидкі тести можуть бути  виходом із ситуації. Провести їх легше, не треба спеціального обладнання і можна відносно просто отримати інформацію: краще таку, ніж жодної.

У Польщі  інакше: тут діагностують ланцюгові реакції, а швидкі тести не рекомендують саме через велику кількість хибних негативних результатів.

Чи правильним є рішення проводити масове тестування, як в Ізраїлі, щоб оцінити ситуацію? У деяких країнах вводять певні обмеження, тому що, з одного боку, бракує  можливостей: тестів, персоналу, лабораторій.  З іншого боку, існують побоювання, що якщо робити масове, комерційне дослідження, доступне для всіх з вулиці, то можуть бути натовпи бажаючих. Скупчення людей теж може мати негативні наслідки.

У Польщі існує критерій, за якими проводяться дослідження — лише за рекомендацією лікаря. Додатково, крім симптомів, повинна бути також епідемілогічна складова — хтось мав контакт із хворим або  повернувся з регіону, в якому є загострення епідемілогічної ситуації. Трошки інші критерії існують, якщо йдеться про медичний персонал: для того, аби провели тест медикам, достатньо мати лише симптоми, без епідеміологічного критерію.

— Чи сьогодні можна прогнозувати, як може розвинутися ситуація? 

— У  математичних моделях завжди  буде  зростання. У справжніх умовах рано чи пізно після сильного росту повинно настати «плато», стабілізація ситуації. Частково це пояснюється тим, що кількість людей, які можуть ще захворіти, обмежена. Після того, коли, грубо кажучи, всі перехворіють, тоді не буде нових випадків захворювання. У прогнозах фахівців  70, 80 або 90 відсотків людей все ж таки повинні перехворіти, щоб ситуація стабілізувалася. Це найпоширеніший прогноз, який зустрічається в літературі.

Наші дії скеровані на те, щоб цей період, коли перехворіє більшість людей, розтягнути в часі, щоб служба охорони здоров’я була спроможна надавати допомогу всім, хто її потребуватиме. Якщо буде швидкій зростання захворюваності, тоді буде забагато людей у тяжкому стані і просто дійде до колапсу служби охорони здоров’я. А якщо маємо заходи профілактики — такі, як самоізоляція та соціальне дистанціювання, сидіння вдома, карантин, миття рук, маски, то є шанс, що кількість хворих зростатиме повільніше. Тоді менше людей водночас потребуватиме медичної допомоги і є надія, що більше людей удасться врятувати. Тим не менше, повинно пройти кілька місяців,  поки ситуація стабілізується.

Згідно з оптимістичними прогнозами — йде весна, а коли на вулиці тепліше, то час життя вірусу поза організмом людини зменшуватиметься і, можливо, ситуація стабілізується трошки швидше.

— Яка може бути перспектива щодо виготовлення «панацеї» — медикаменту, вакцинації?

— Фахівці пишуть, що від декількох місяців до пів року. Швидше цього зробити не вдасться. У багатьох лабораторіях світу працюють  над створенням вакцини з метою масової вакцинації населення. Якщо слідкувати за науковими публікаціями, бачимо багато випадків, коли оперативно публікуються попередні дані. Зазвичай, якщо якусь публікацію надсилають до журналу, то відповіді можна чекати дуже довго. Очікують рецензії,  вносять правки… А сьогодні, у цій ситуації, обіг наукової інформації є дуже швидким. Буває, що п’ятого числа текст вислали до редакції, шостого затвердили, а сьомого він уже був опублікований. Це помітно, якщо відслідковувати наукові сторінки в Інтернеті.

Усе вказує на потужну мобілізацію науковців усього світу, тому є надія, що десь за три місяці вакцина буде. Водночас існують прогнози, що, з певних обмежень, зробити це швидше, ніж за пів року, не вдасться. Дослідження, щоб їх увести в життя, вимагають часу. Тож сподіваємося на появу вакцині, але очікуймо того, що певна частина населення повинна перехворіти і вилікуватися. Частину людей ми повинні захистити, аби вони ніколи не захворіли, і ситуація повинна стабілізуватися.