Дамба, міст через Дніпро – це вітальна листівка міста, те, що бачить кожен турист, приїжджаючи з півночі та з-за кордону. Але так було не завжди. Понад півстоліття тому Дніпро вшир сягав не більше 300 метрів, пронизаний чисельними притоками, обтікав острівці, розділявся надвоє та знову з’єднувався. Саме такі зображення річки з висоти пташиного польоту можна побачити на старих картах. На берегах, острівцях та вздовж приток височіли села, широкі пасовиська для тварин, густі ліси та навіть заводи. Одного дня всю цю красу принесли в жертву… енергетичному потенціалу.

Про це повідомляє in.ck.ua.

Кременчуцьке водосховище – частина Дніпровського каскаду гідроелектростанцій, утворене в 1962 році. Загальна площа – 2225 кв. км. Довжина дамби разом із мостом складає майже 13 кілометрів. До Дніпровського каскаду належать Київська, Канівська, Кременчуцька, Середньодніпровська, Дніпровська, Каховська ГЕС.

Історія цілих поколінь похована під водою

Три області, десяток районів, 212 населених пунктів, долі 1ЗЗ тисяч людей – цього не пошкодувало тодішнє керівництво задля гідроелектростанцій, більшість із яких сьогодні не працює. Ганна Пшенична – родом із села Стецівка Чигиринського району. Його також частково затопили. Однак найкращі спогади з дитинства збереглися за часи проживання у селі Шабельники, яке зникло з карт назавжди.

 

Там була притока Дніпра – річка Гречанка. Одного разу тато переносив мене на плечах через неї і наступив на рибину. Ми довго чекали якогось човна, аби мене туди посадити і дістати рибу. Однак не дочекалися – і довелося відпустити випадковий улов. Уявіть, це ж скільки там було риби, щоб на неї наступити. Такі ліси густі були, стільки дичини, птахів. Мій батько був мисливцем і приносив додому качок. Я не спеціаліст, щоб говорити, виправдано це водосховище чи ні. Можу тільки сказати – надто родюча земля там була, надто багата. І мені, насправді, дуже шкода, що таке трапилося.

Ганна Пшенична,
черкащанка

Одне з найперспективніших сіл, яке також затопили, але не повністю, Панське. Воно розташоване просто на дамбі, у декількох будинках живуть працівники, які обслуговують залізницю. Колись Панське було одним із найбільш перспективних і розвинених в області. Про це розповідали родичі Надії Фокіної, які жили там до затоплення. Виявляється, у Панському діяла сукноваляльна фабрика, де виготовляли спеціальну сировину, яку переправляли до Сибіру. Директором фабрики був Сергій Холодний, прадідусь пані Надії.

 

В цьому селі більшість людей займалася скотарством. Навесні Дніпро розливався, люди мігрували, потім поверталися. Багато діток було в селі, два заводи. І страшна біда була – коли все село брало участь у розбудові Кременчуцького водосховища, знищуючи своїми руками рідне село. Майно вивозили волами, брали все, що тільки можна було взяти з собою.

Надія Фокіна,
черкащанка

 

Окрім родючих пасовиськ і густих лісів, вода накрила й низку археологічних проектів. В експозиції Черкаського обласного краєзнавчого музею можна побачити пам’ятки перших людей, знайдені на територіях, які нині затоплені. Це вістря стріл, ножі, прикраси, предмети побуту різних часів. Що ще приховувала ця земля, тепер навряд чи стане відомо. Зникли також історично відомі острови: Богун, Королевець, Корчуватий та інші.

 

Реве та стогне та…гниє. Чи варта гра свічок?

Водосховище створювали насамперед задля стрімкого розвитку енергетики на теренах тогочасного СРСР. За розрахунками проектувальників, область мала стати повністю енергетично незалежною. Тоді це коштувало природо-ресурсних втрат. Однак позиція сучасних науковців кардинально протилежна.

Сьогодні ГЕС приносять менше прибутку, ніж коштує їхнє утримання, а зміна русла Дніпра із проточного на застояний призвела до загибелі цілих видів риб, птахів і рослин. Нещодавно сталася аварія на Чигиринській дамбі на річці Тясмин, яка зараз в аварійному стані. Однак історія чомусь не вчить нас: на Заході України активно просувають ідеї зі створення нових каскадів водосховищ, а втрати флори та фауни не зупиняють проектувальників лобіювати ці ідеї.

Зі створенням Кременчуцького водосховища значно погіршився стан екосистеми. Негативні зміни відбулися в іхтіофауні: частина риби мігрувала або взагалі зникла. Це осетрові, стерлядь, білизна, судак, чехоня та інші. Водночас збільшилася кількість риби, нетипової для дніпровського середовища: плітка, карась, короп, риба-голка. Зникнення островів, де гніздилися птахи, призвело до міграції та зникнення куликів, деяких видів качок, мартинів... Щоправда, останні пристосовуються до умов – і гніздяться просто на бетоні на дамбі. Натомість бачимо розвиток "морських тенденцій" – з’явилося більше бакланів. Ці птахи здатні пірнати на глибину до 6 метрів за рибою. Це також негативно впливає на її кількість у водоймі. Ситуація на водосховищі людей, на жаль, нічому не вчить. Все у природі пов’язане. Тому штучна зміна екосистеми негативно впливає не лише на флору та фауну, а і на життя людей.

Максим Гаврилюк,
кандидат біологічних наук

Валіза без ручки – яке майбутнє чекає на Дніпро?

Рівень дна у Дніпрі щороку стає меншим у глибині. Але після Чорнобильської трагедії на дні водоймища містяться залишки радіонуклідів, і відкривати їх – небезпечно для життя черкасців. Клопоту додають забудови берегової лінії та штучні насипи, які за законом заборонені ближче ніж на 100 метрів до води. Все це впливає на русло річки. Але не все так погано, надія є – переконують вчені. 

Мій рід із села Андрусівка – трохи нижче Чигирина – це село повністю затоплене. Внаслідок розбудови водосховища зникло близько 10 видів флори північних видів. Ви бачите, як зараз цвіте вода? Це наслідки непроточності річки, накопичення на дні органіки. Відбувається водна абразія – розмивання берегів, островів. Це також впливає на глибину дна. Якщо на початку створення Кременчуцького водосховища вона була 22 метри, то сьогодні 15.

Існує думка, якщо ми відновимо ГЕС, то зможемо компенсувати витрати і здобути енергетичну автономію. Зараз активно цю ідею просувають у Канівському районі. На мою думку, вона є хибною, адже насправді це втрати посівних площ, може піднятися рівень води, або навпаки у людей в селах зникне вода в криницях. Є альтернативні джерела енергії – сонячна чи вітряна. Гідроенергетика також має розвиватися. Є сенс у мікро-ГЕС. Радіонуклідні ж залишки на дні Дніпра суттєвої небезпеки не несуть – ми ловимо і їмо рибу з водойми, все гаразд. Переконаний, що при правильному відновленні русла річки ці ділянки заростуть бур’яном – і це вже не буде проблемою.

Володимир Конограй,
кандидат біологічних наук

Років за 20 перед нами постане вибір – спустити воду у водосховищі й відновлювати довго й дорого природне русло річки та "нові" землі, які з’являться, чи залишити все як є. В такому разі мине років п'ятдесят – і замість черкаських пляжів матимемо брудне, смердюче болото. Виправляти чужі помилки – завжди непросто, але це варто зробити заради майбутнього рідного краю.