Батьки військовополоненого Олега Мельничука розповіли історію хлопця, щоб кожен українець знав, який шлях пройшов один із українських героїв.

Про це пише "Сміла".

Назва буксиру “Яни Капу”, якщо дослівно, з кримськотатарської – це “нові ворота”. І символізму цьому судні точно не бракує. Адже його назва походить від точнісінько такого ж імені містечка на півночі окупованого Криму – території, захопленої ворогом. А згодом і сам буксир повторив долю однойменного міста.

“Дуже жорстко їх з п’яти ранку до десяти чи до одинадцятої ранку постійно питалися таранити, постійно на них була ця навала. І їх там не три рази таранили, а більше раз таранили. Вони, молодці, уходили від цих таранів. І все”, – розповідає батько військовополоненого Михайло Мельничук.

Кілька годин маневрував та відводив судно від ударів на капітанському містку 23-річний Олег Мельничук – ще такий юний, і вже капітан. Олег точно захищав щось більше, ніж просто екіпаж та корабель. Адже хлопець знав, що одного разу росіяни вже намагалися захопити “Яни Капу”, але тоді окупації вдалось запобігти.

“Після Придністров’я він поступив в Одеське училище на штурмана корабля. Відучився, закінчив. Після закінчення по розподіленню він був поставлений командиром рейдового буксиру “Яни Капу”, який також вийшов з Криму, з окупації. І з того часу він на ньому проходив службу”, – згадує батько.

Та перш ніж вийти на капітанський місток, Олег мав усі шанси зробити кар’єру не на морі, а на великому рингу чи принаймні професійному льоду – хлопець з дитинства був закоханий у спорт. Спочатку – у боротьбу. Згодом – у хокей. Мама Олега і досі з таким хвилюванням зберігає маленькі перемоги великого героя.

“Це його дуже улюблена річ – ключка. Ні в якому разі, як він попросив, нікуди її не дівати. Тому що для нього це теж спогади. Як талісман він хоче зберегти, щоб показати, напевно, своїм дітям, внукам і правнукам”, – каже мати Олега Мельничука Лариса.

Та мріям Олега суходіл був занадто тісним. Тим паче, поруч завжди був головний вихователь – батько. Військовий, сильний та мужній. Олег, який так пишався татом, хотів, аби й тато пишався ним. Відтак 2014-го Олег йде служити в берегову охорону.

“Вони сказали: “Ми будемо або десантниками як тато, або моряками”,- розповіла мама Лариса Мельничук.

І вже за 4 роки потому – полон.

“Звичайно, я чотири дні плакала, не їла і не пила. Якби б могла – крилами летіла”, – пригадує Лариса Мельничук.

Наступного разу мама зустріла свого сина вже на чужині – під час суду у Москві. Неспокійне серце до останнього не знало, чого чекати. Її хлопцеві лише 23 – а він уже у полоні. Але при зустрічі вона побачила вже такі серйозні чоловічі очі.

“Притягнути руки і сказати, що, синок, я тебе люблю і горджусь. А син, настільки він сильний і воєнний, він мені сказав: “Мамо, чого ти приїхала. Ще б я за тебе тут би не хвилювався”. Тяжко дуже, страшно, лячно. Але одночасно – гордість. Значить, я виховала достойного сина в країні”, – розповідає мама військовополоненого.

Як на морі, так і у суді, син офіцера не відступив. Та й там вони стояли у штатському, оточені чужинцями. Олег Мельничук лишився капітаном свого судна, з витримкою військового, показавши: хай під залпом пострілів, хай під тиском ворога – але вони вистоять.

“Я, в принципі, і другого нічого й не міг подумати про сина. Я знав, що він витримає. І я ним горджуся тим, що він робить все так, як я його вчив, і так, як любий другий, настоящий чоловік зробив би для своєї країни”, – з гордістю розповідаю батько Олега.

Схожий наче на дві краплі одного моря, на зустріч з моряком чекає ще й його брат Ігор. Вони з Олегом – двійнята. Найближчий до Олега з першої хвилини народження Ігор вже рахує кожну хвилину до їхньої зустрічі тут, вдома. Чекає на Олега в Одесі і його кохана дівчина. Ви здивуєтесь – але, за іронією долі, саме Олег Мельничук змусив окупантів заговорити українською. Ще на першому суді в анексованому Криму моряк попросив перекладача з російської. Ось так не заплановано в українському Криму на п’ятому році російської окупації знову вголос заговорили нашою, забороненою там мовою.

Тож якщо мужності одного офіцера, капітана “Яни Капу” Олега Мельничука стало, аби повернути на півострів мову, нам стане сил повернути назад і Крим, і 24 українських героїв додому.