Місцевий краєзнавець Борис Юхно розповів, як змінювалася чисельність населення Черкас за 200 років.

Про це він написав на власній сторінці у "Facebook".

Так, як зазначає Юхно, в “Описании города Черкасс...” за 1803 рік йдеться про “міщан – 3471, дворових людей – 81, казенних селян – 29, купців – 76, а всього 3657 людей”.

"Середина ХІХ століття, “Статистическое описание...” І. Фундуклія з даними на 1845-й: “В Черкасах жителів 9400, з них 4744 чоловіків, 4656 жінок”. 9400 – це трохи менше, аніж тепер вміщують трибуни Центрального стадіону.

Про великий приріст міського населення свідчить документ “О сословиях в городках...”, виданий у Петербурзі 1867 року. У ньому йдеться про “дворян – 188, духівництва – 61, людей міського стану – 20267, сільського – 14, однодворців – 10, малоросійських козаків – 5, іноземних підданих – 10, а всього 21509 осіб”. Тобто за два десятиліття черкащан побільшало у 2,2 рази", - пише краєзнавець.

Далі мовою автора...

За переписом, проведеним у Росії 1897 року, нас вже 29600, на 1910 рік – 39649 осіб. Далі – Перша світова, революція, зміна режимів, єврейські погроми (а це для Черкас важливо, адже тоді то четверта-третя частина тутешнього населення), голод та пандемії і як наслідок, до 1923-го черкащан значно поменшало: 31744 особи, а “мінус” у 8 тисяч – це чверть від загальної кількості. Унаслідок “голодної міграції” до хлібної України на 1926-й ситуація дещо виправилася: 38200, і це була друга велика хвиля переселенців з Росії (першу значно раніше спричинили старовіри). Цікаві тодішні дані за соціальним складом у процентах: робітники – 30,5; службовці – 23,8; господарі-одноосібники – 14,5 та наймані працівники при них – 0,5.

Голодомор початку 1930-х безпосередньо у Черкасах не призвів до катастрофічних наслідків, зустрічаються дані про 500 осіб, але вони неофіційні, а спроби селян врятуватися у місті призвели до того, що невдовзі містян навіть побільшало. Звичні до багатодітності, саме переселенці значною мірою спричинили “демографічний вибух” – за переписом 1939 року нас вже 51800. Хоча є підстави вважати, що ці дані завищені на 5-7 тисяч.
Колосальним демографічним “мінусом” обернулася для Черкас війна і окупація. Після звільнення, за різними даними, у місті залишилося 12-14 тисяч осіб. У звіті про чисельність на 1 січня 1944 року начальник паспортного столу Черкаського МВ НКВС лейтенант міліції Потоцький взагалі пише про 11554 громадян: чоловіків 2708, жінок 4892, дітей 2726, прибулих 1228, сімей по місту 3113.
Але після 1945-го чимало чоловіків повернулося додому, плюс на лікування у санаторіях Соснівки прибула велика кількість фронтовиків та кадрових військових, потім місто вподобали відставники. Результат – на 1950-й нас знову понад 50 тисяч, але вже реальних.

Із перетворенням Черкас у обласний центр з усіма економічними наслідками – тобто відповідним будівництвом інфраструктури, промислових об’єктів та житла, сюди знову підтягнулися тисячі переселенців, особливо молоді, яка їхала на будівництва “великої хімії” за комсомольськими путівками. Відтак, з 52 тисяч 1954 року нас стало 83 тисячі 1959-го. Звісно, що серед 30 тисяч “нових черкащан” корінних новонароджених могло бути не більше 10%, так як і скрізь в Україні за загальною динамікою приросту.
Вселення у власні хрущовки з гуртожитків та комуналок – наступна причина стрімкого злету “стрілки народжуваності”. Вже 1962-го ми миттєво проскочили 100-тисячний рубіж, а за вісім років наблизилися до 160 тисяч.

“Отже, 159 тисяч”: так називалася замітка у “Черкаській правді” від 23 квітня 1970 року. Слід сказати, що цю тему періодика тримала на контролі завжди, було чим хвалитися. Тож із замітки: “Як засвідчили опубліковані цими днями попередні підсумки Всесоюзного перепису населення 1970 року, у Черкасах проживає 159 тисяч чоловік. Щодо темпів зростання чисельності населення за останнє десятиріччя наш обласний центр – на одному з перших місць у Радянському Союзі. Загальна чисельність населення міста 1970 року становить 187% відносно 1959 року”.

Повідомила газета і про народження 200-тисячного черкащанина: це сталося за якихось неповних три роки, 14 січня 1973-го у подружжя Василя Блащиці, електрика хімкомбінату, та його дружини Валентини, лаборантки екстрактно-консервного заводу. Малого назвали Сашком. Привітали – і забули, бо вже за рік, на початку 1974-го, йшлося про 220-тисячного жителя, а за пару років вже про 250-тисячного...
Далі темпи трохи сповільнилися, однак наприкінці 1980-х Черкаси стали 300-тисячником. Нині “Вікіпедія” вказує на цифру у 285 тисяч, але вочевидь – у реаліях вона значно менша. Яка? Дізнаємось, коли в Україні, нарешті, зважаться на перепис населення. Його давно “віртуозно уникають”, а тепер ще й Крим з частиною Донбасу це унеможливлюють. Так що – не скоро.