34 мобілізовані вирушили сьогодні з Черкас до навчального центру аби надалі захищати країну у зоні бойових дій. 46-річний Геннадій Нємцов зізнається: син вже рік служить у зоні АТО, тож коли прийшла повістка навіть не вагавсяйти чи лишатися, пише Громче.

 

– Їду із задоволенням. Синові 24 роки і він вже рік там перебуває. Служить за контрактом. Мене не відмовляв – навпаки пишається вчинком батька. А от дружина та донька переживають, – розповідає чоловік. – Однак як би там не було, я вважаю, що мушу бути там.

 

Пан Геннадій один з небагатьох, хто впевнено і чітко говорить про свій вибір. Більшість хлопців хвилюються, хоч  намагаються цього не показувати.

 

– З яким настроєм можна їхати? У мене вдома двоє малих дітей. Але настрій нормальний. Свого часу служив в армії, – швидко відповідає на питання Андрій.

 

Проводжати мобілізованих хлопців приїхали рідні та друзі. Анжела Самарська із невісткою та 8-місячною внучкою не відходить від свого захисника.

 

– Коли прийшла повістка – сприйняли це спокійно, – каже жінка, хоч у очах – сльози. – Всі ми матері  виховуємо синів мужніми. І сподіваємося що вони будуть гідними захисниками своїх родин і своєї країни.

 

Про важливі аспекти служби, навчання та поведінки у зоні АТО хлопцям нагадує заступник військового комісара, підполковник Олександр Шиш.

 

DSCN4633

 

– Якщо раніше я міг сказати – служити будемо рік. То сьогодні я цього не знаю. Місце роботи зберігається за мобілізованим  до фактичної демобілізації. Служити будемо до фактичної демобілізації, – констатує  Олександр Шиш.

 

Він нагадує хлопцям і про відпустки, на які має право кожен військовослужбовець, не залежно від того призваний він за мобілізацією чи має контракт.

 

– Це 24 календарних дня. Але знайте, що люди, які порушують дисципліну, як правило, у відпустку приїздять не більш як на 10 днів. А є хлопці, які за час служби примудрялися приїздити у відпустку по 5-7 разів! Я їх називаю жартома військовими туристами, – відзначає Олександр Олександрович. – Тобто тим, хто нормально служить, завжди командир піде назустріч.

 

Та головне прохання підполковника стосується пияцтва.

 

– Ви всі дорослі люди, ніхто вас там особливо контролювати не буде. І я зараз не хочу говорити про відсотки. Пияків там інакше як «аватарами» не називають . І гинуть, і калічаться… Є випадки коли військовослужбовці від білої гарячки помирають ще під час навчань! На жаль, є такі випадки… – наголошує Олександр Шиш.

 

Мобілізованим нагадують, що необхідні речі для них намагатимуться дістати, однак лише предмети першої необхідності.

 

– Честь і хвала волонтерам, як допомагають. Однак варто розуміти, що і в них є межа. І коли до рук потрапляють списки на двох сторінках, де вказано годинник для підводного плавання, цифровий фотоапарат для фіксації бойових дій і сенсорний навігатор… Ну вибачайте, – з посмішкою розряджає атмосферу у залі підполковник Шиш.

 

Самі мобілізованих цікавить можливість користування мобільним зв’язком. На це хлопцям повідомляють, що все можливо. Однак через це можна і поплатитися життям.

 

– Ніхто не забороняє користуватися мобільним, однак ви маєте знати, що всі розмови прослуховуються. Розповідаючи куди і о котрій виїздять, хлопці потім потрапляли в засідки, – наголошує пан Олександр.

 

Мобілізованих благословляє священник. По завершенню молитви звертається до хлопців із такими словами:

 

– Ми з вами ще зустрінемось напевне. Міністерство оборони 1200 священників теж у армію забирає, тож ми з вами зустрінемось, – з посмішкою каже він.

 

Хлопці вантажать речі у два автобуси. Дружини та діти шлють поцілунки і втирають сльози. Рушає транспорт під гучні аплодисменти та вигуки «Героям Слава!».