Я жила в багатьох містах: Збаражі, Тернополі, Львові, італійських Сан Паоло та Річчоне на узбережжі моря, але особивий затишок знайшла у Черкасах. І це не ейфорія першого місяця, а спокійно прожиті півтора року, коли точно можу сказати, що Черкаси таки люблю.

Легко писати про нове для себе місто, адже не можеш порівняти його з ним же самим — попереднім, тим, яким воно було колись. Я не бачила його раніше, але насолоджуюсь ним теперішнім.

Перше, що мене вразило, — це Дніпро, яким його можна побачити у Черкасах (Кременчуцьке водосховище за площею найбільше в Україні). Січень, мороз -15, а ми з чоловіком деремося на пагорб Слави, щоб побачити ріку. Безкрайнє біле полотно, яке простягається далі, ніж сягає зір. Красиве взимку, але ще красивіше в теплі пори року. Особливо цікаво спостерігати за тим, як оживає природа. Пробивається трава, вбираються у листя дерева, вода набирає блакитного кольору. На пляжі з'являються ранні "засмагальники", а в короткі мандрівки виходять парусники та яхти. Починається справжнє життя "біля моря". Ми часто жартуємо, що живемо біля моря, навіть вигадали гештеґ у соцмережі для красивих фото води.

 

 

Коли ж здалеку чи з води я бачу міст, який з'єднує Черкаси з лівим берегом Дніпра, у голові мимоволі починає награвати "The Sound of San Francisco''.

Черкаси — це місто, де немає бетонних джунглів, стовпів пилу та поодиноких берізок край дороги. Фантастично красиво стає після зими — у квітні-травні, коли на кожній вуличці розцвітають вишні, яблуні, абрикоси, бузок. А довкола розпускаються каштани. Цей зелений рай триває майже до листопада.

Читайте також: Київ. Містотерапія

Черкаси поділені на квадрати й відстань від пункту А до пункту Б тут вимірюється кварталами. Спочатку я наївно думала, що, якщо побачила назву вулиці, яку знаю, то точно її знайду. Як же була здивована, коли стало ясно, що більш ніж половина вулиць починається на одному кінці міста й закінчується на іншому. Черкаси — це шахова дошка довгих паралельних вулиць. А через центр пролягає головний бульвар міста — бульвар Шевченка, рясно висаджений каштанами та вкладений плиткою.

У місті немає якогось визначеного стилю будинків. У центрі можна побачити багатоповерхівки, а на сусідній вулиці — приватні будинки з садами.

Біля  водосховища - соснові ліси. Могутні, старі, аж пашіють енергією. Першим я побачила парк "Сосновий Бір" на території міста, який має 250 га площі. В парку є розваги на будь-який смак, дитячі майданчики, лавочки з видом на водосховище, арковий “місток кохання”, виставки з каменю та дерева. Неподалік — пляж. Люблю цей парк, особливо влітку, адже він ховає від безжальної спеки поміж соснами і дозволяє насолоджуватися сонечком.

Читайте також: Одеса вчить радіти життю

Кращим за Сосновий бір може бути хіба ще Черкаський бір, у який я закохалася з першого погляду і відтоді раз на тиждень на вихідних ми беремо шипшиновий компот і їдемо туди гуляти. Там особливо смачне повітря та багато красивих сосен. Щоб ви розуміли всю епічність, цей ліс утворився ще в дольодовикову епоху і є найстарішим та найбільшим в Україні. Площа його — 28,5 тисяч гектарів. Я таких площ не уявляю, але радію, бо є багато незвіданих місць, щоб гуляти на вихідних.

Для вечірніх прогулянок найбільше полюбляю парк "Долина Троянд" неподалік від центру на березі Кременчуцького водосховища. В парку відбуваються концерти, фестиваль короткометражок "КіноШот", також є "ривьєра" і парк розваг. Від спеки рятують “танцюючі” кольорові фонтани, які особливо полюбляє малеча.

У сутінках там особлива атмосфера — захід сонця зафарбовує блакить води, яхти повертаються з денних мандрівок, на пляжі пахне особливою прохолодою, а над Долиною Троянд нависають пухнасті хмарки. Ширша панорама може бути з пагорба Слави або із "Замкової гори" (сквер Богдана Хмельницького).

Спершу дещо дивною мені видавалась мова, якою тут спілкуються. “Середньонаддніпрянський суржик” - жартома називали ми її. Минув рік, і я не відразу помітила, як мій західний діалект витіснив центральний. Черкаси у мені проростають.

 Місто настільки тепле й атмосферне, що хочеться розповісти про Черкаси всім друзям, читачам у соцмережах, всім можливим незнайомцям й показати, що тут справжній урбаністичний рай.

В американських серіалах увагу привертають маленькі передмістя, де можна спокійно пити каву та читати книгу на лавочці або ж споглядати довкола активне життя “сусідів”.

Ось ви йдете на ринок по помідори, а біля стадіону довгоногі тенісистки у спідничках з усієї сили відбивають ракеткою м’яч, пообіч же парку бігають спортсмени перед змаганнями. На сусідній вулиці у бібліотеці любителі поезії готуються до вечірніх читань, а жінки коло під’їздів садять яскраві квіти.

Звісно, місто не ідеальне. Тут, як і всюди, є радянські будинки, старі під’їзди, ями на дорогах, але цього всього можна не помічати, бо Черкаси огортають красою і затишком кожного перехожого, що тихенько розглядає цвіт каштанів, допиваючи свою холодну каву.

Ірина Ящук, Тиждень.ua