До Дня міста журналісти Zmi.ck.ua зібрали факти про підземні Черкаси.

На сьогодні історикам-археологам відомо про понад 70 підземель на Черкащині. Як повідомляють в краєзнавчій розвідці «Обласної бібліотеки для дітей», найбільш відомі діючі та досліджені підземелля знаходяться на території Жаботинського Онуфріївського монастиря (Черкаський район), Мотронинського Свято-Троїцького (Чигиринський район)  та Виноградського Успенського (Смілянський район) монастирів. Про це відомо завдяки пошукам Лариси Сиволап та Олексія Марченка.

У Черкасах подібних підземних ходів немає. Однак місцеві дігери знають, де блукати під землею.

Ще у 2006 році екстремали публікували своєрідні звіти на форумах після кожної подорожі до міського колектора стічних вод. В одному з дописів користувач під ніком kansr переповів, що труба у Соборному парку має діаметр близько 3 м. Зливова каналізація у мікрорайоні «Казбет», що обслуговує Південно-Західний район та частину центру, – 1,85 м.

Фото: kansr, «Першотравнева труба», 25.10.2006

Також дігери пам'ятають історію про хлопчика, який опинився у колекторі і дійшов до Будинку природи, де почав кликати на допомогу.

«Маємо залізобетонну трубу. По всій довжині є 4 кімнати, що слугували будівельними майданчиками. Одна з кімнат знаходиться у районі залізничного вокзалу. Друга – у парку, ще одна – біля РАЦСу, а остання розташована біля узвозу Мисливського», – описують тунелі у мережі.

Фото: kansr, «Першотравнева труба», 25.10.2006

Фото: kansr, «Казбетська труба», 25.10.2006

Фото: kansr, «Казбетська труба», 25.10.2006

Ще у підлітковому віці «підземкою» блукав і черкаський краєзнавець Борис Юхно. 

За його даними, будівництво колектора розпочалося на початку 1980-их років.

«У нас справді є лише колектори і бомбосховища при великих закритих заводах. Той, що під ЗТА, однією «кишкою» веде аж у Південно-Західний район, а на ЧШК колись створили грибну ферму», – зазначив у коментарі Zmi.ck.ua Борис Юхно.

Фото: kansr, «Першотравнева труба», 25.10.2006

Спогади з минулого

«Сюди не долинають жодні звуки. Тут будь-якої пори зберігається однакова температура. Тут своє «підземне» життя», – так починається репортаж журналістів газети «Черкаси», датований 20 листопада 1992 року. Журналісти тоді поспілкувалися з працівниками черкаської дільниці Харківського мобільного спеціалізованого будівельно-монтажного управління.

Фото: kansr, газета «Черкаси», 1992 рік

«У той час, коли ми міцно спимо, під Черкасами, на глибині 18 метрів пробивають тунель шість живих душ. Так, так! Ось ми вчотирьох — автори і начальник дільниці Володимир Іванович Рум’янцев йдемо під нічними Черкасами. Над нами – залізниця, а тут – комерційний коледж. Кожного з нас переповнюють почуття. Тут такий тунель, яким ходить маленький електровоз, відвозячи пісок до ствола – діаметр прохідницького щита – 3,7 метра.

Тут, на зливовому колекторі глибокого закладання (замовник – УКБ міськвиконкому, підрядник – БМУ «Житлобуд-1», ВБМО «Черкасбуд»), все нормально. Від парку до Дніпра вниз – готовий добротний залізобетонний тунель, пролягає він і вгору. Щодоби крокує вперед на шість метрів. Зміна ж долає півтора метра проходки», – йдеться у матеріалі.

Фото: kansr, газета «Черкаси», 1992 рік

За даними журналістів, до 1985 року дощові води колектора планували скидати у Дніпро. Потому вирішили, що очисні споруди мають бути обов’язковими і стоки не падатимуть у ріку через Долину троянд, а викидатимуться на фарватер Дніпра.

«Та буде це аж у 2000-му році. А тунель так потрібен був ще вчора. Черкасці знають, що після кожного «нормального» дощу по вінця наповнюється «озеро Ріца», біля вулиці Хоменка, і потім воду насоси викидають на магістраль вулиці Смілянської. А чого варті «перекати» на вулиці 30-річчя Перемоги! Черкасам не поталанило, що спорудження припало на непевні економічні часи. Але назад дороги немає – тунель крокує вперед. Завдяки рукам, міцним і мозолястим, цих людей, яких ви бачите на знімках.

Фото: kansr, газета «Черкаси», 1992 рік

Давайте заглянемо трохи в завтра. Треба, щоб за цією спорудою наглядав один господар. А то вже було, коли разом з дощовими водами в «роторівський» колектор попадали і промислові стоки. І – в Дніпро. А з нього – в наші легені та шлунки. ...Щит повільно і впевнено йде вперед. У тунелі яскраво світять лампочки. Тут 22 градуси вище нуля. Піднялися вгору – мінус 2», – завершили журналісти.

«Друге життя» підземки

Як повідомив на одній з прес-конференцій міський голова Анатолій Бондаренко, у Черкасах залишилися одна людина, яка пам’ятає як будувалася і як розташована зливова каналізація.

Це Борис Оніщенко, який 20 років очолював КП «ЧЕЛУАШ».

За словами мера, колектор від вул. Смілянської до Будинку природи – недобудований. Будівництво законсервували, не дійшовши до Дніпра 300 м.

Цього літа до підземних тунелів повернулися, аби вирішити проблему води на вулицях міста після злив. Тому на початку серпня технологічна група почала вивчати стан колектора, який жодного дня так і не працював.

«Він побудований від озера Ріца, є люки біля залізничної колії, на перехресті вул. Небесної Сотні та вул. Благовісна. З цих люків можна зайти у колектор – трубу діаметром 1,60 м. І біля Будинку природи вона завершується. Ми плануємо продовжити колектор до Дніпра , зробити бетонні лотки і задіяти колектор. Нині почала збиратися вода біля Центрального стадіону. Також проблемна ділянка на вул. Б. Вишневецького та на вул. Оборонній. Колектор будувався, щоб збирати воду з усіх вулиць, які йдуть перпендикулярно до вул. Смілянської. Кажуть, що він знаходиться у відмінному стані», – зазначив Анатолій Бондаренко.

Та й сьогодні колектор вабить черкаських підлітків. За словами речника УДСНС в Черкаській області Костянтина Проценка, були випадки, коли рятувальникам доводилося витягати екстремалів.

Нагадаємо, минулого року 1 вересня група підлітків із 8 хлопців віком від 13 до 15 років, через зливний отвір в районі вулиці Гагаріна, увійшли до колектору. Попри застереження дорослих, діти зникли у темряві.

Рятувальники вивчили карту прокладання колектору і розділилися на групи. На дітей натрапили, пройшовши понад кілометр. Але бешкетники втекли через відкритий люк.

Фото: kansr, «Першотравнева труба», 25.10.2006

Рятувальники попереджають, що небезпека існує: невеликий діаметр труби та загроза накопичення в ній небезпечних і отруйних газів. Тож у колекторі працюють, використовуючи дихальні апарати. Окрім того, у самому колекторі дуже ненадійні залізні сходи та драбини, які з часом просто кришаться.   

Підготувала Ірина Зінченко