У 2010-2011 роках на територію Донецької області із Черкащини було перегнано 5 раритетних паровозів. Це сталосяу часи, коли Черкаською областю керував Сергій Тулуб.

Цього року сепаратисти так званої ДНР на 9 травня для своїх "святкувань" можуть задіяти ці потяги, щоб не зганьбитися як минулого року. Тоді акція "Поезд Победы" "прославилася" тим, що у ній був задіяний паровоз Ер 775-07, пише Козацький край.

Як виявилося, він був виготовлений не тільки через 10 років після закінчення Другої світової війни, так ще й не в СРСР, а в Угорщині.

«Масова депортація» уцілілих старовинних паровозів з Черкащини розпочалася наприкінці зими 2010 року. Витягли з депо черкаської Христинівки (хоча потім донецькі газети писали, що «старічкі ржавєлі под откритим нєбом») і погнали на Донецьк водночас три паровози: «Сормовський посилений» 1949 року, так звану «Ерку» 1953 року випуску і названий на честь головного більшовицького чекіста Фелікса Дзержинського ФД 20-2714 1939 року випуску.

Причому, називаючи, звідки прицупили в Донецьк «трофеї», місцеві журналісти навіть не спромоглися уточнити, в якій області знаходиться Христинівка і написали просто: «паровози прібилі із-под Одєсси»…
Цього здалося мало: рознюхали, що на смілянській станції Шевченка є «Емка» 1933 року випуску. Під час Другої світової цей паровоз входив до «ОРКП НКПС» – особливого резерву колони паровозів Народного комісаріату шляхів сполучення. Ці паровози виконували особливі завдання Ставки Верховного Головнокомандування – зокрема, евакуювали з-під Сталінграда полоненого німецького фельдмаршала Паулюса і його штаб. «Емку» теж забрали на Донецьк…

Цей паровоз з Христинівки жваво бігав залізними дорогами України і Європи. Тепер він - у полоні "ДНР"...

Останнім у Черкащини відібрали чудовий паровоз, який машиністи лагідно називали «Сомом». СО (Серго Орджонікідзе) 17-3146 – майже стотонна потужна залізнична машина 1941 року випуску. Майже до самої «експропріації» часів влади «донецьких» паровоз винаймала київська тур фірма «Джерело» і катала по всій Україні, Росії і Європі багатих туристів з Німеччини, Нідерландів, Британії, США, Японії, Швеції… До паровоза, який у каталогах європейських тур фірм називали «вікном в Україну», чіплявся «готель на колесах» – декілька старовинних відреставрованих вагонів, у кожному з яких було по сім купе.

Туристи в дорозі могли скупатися під душем не виходячи зі свого вагону, а могли сходити до окремого вагона з міні-сауною, могли посидіти у вагоні-ресторані, де шеф-повар готував на замовлення національні блюда практично усіх країн світу, а могли послухати живу музику у спеціальному вагоні з концертною залою. У складі команди, яка обслуговувала туристичний поїзд, були власні повари, музиканти, охоронці…
Автору цих рядків вдалося поспілкуватися з останнім машиністом «Сома», Валерієм Коваленком, який нині живе у Христинівці.

Він розповів: «Найчастіше екскурсії на паровозі замовляли німці і голландці – вони люблять старовинну екзотичну техніку. Возив їх на Джанкой, Ізмаїл, Рахів, Львів, Білгород-Дністровський…
Паровоз був дуже надійним, хоч і повільним – їздив в основному з швидкістю 40-45, іноді 60-70 км на годину.

На 240 кілометрів топка «з’їдала” 13-15 тонн вугілля.
Якось у гірському тунелі на перевалі в Західній Україні від перенапруги «вистрілили» водночас усі лампочки й датчики – порозліталося скло і настала темрява… Коли виїхали з тунелю на світло – треба було бачити очі німецького банкіра-туриста, який напросився їхати з нами в кабіні!

Іншим разом у кримській Феодосії прикордонники розбили прикладом вікно в нашому паровозі – подумали, що потужний прожектор «на носі» машини подає комусь у морі сигнали…

Але кожного разу наш «Сом» ремонтувався, тримався в ідеальному технічному стані. Шкода, що тепер він служить не Україні…»
Цей паровоз на Донецьк погнали взимку 2011 року, а в Христинівці, де колись було півсотні паровозів у депо, лише встановили на постамент недіючий паровоз, який притягли зі станції Цвіткове Городищенського району…