Серця козаків. Історії черкаських хлопців, які вибрали службу в ЗСУ

Серця козаків. Історії черкаських хлопців, які вибрали службу в ЗСУ

29.09.22 08:30
Cергій Стасько
журналіст

Дата початку війни назавжди закарбована в історії України. Цей день не тільки ознаменував cтарт повномасштабної російської агресії, а й поділив життя українського народу. Тепер у нашому суспільстві основним часовим мірилом є розуміння – до 24 лютого 2022 року чи після.

Видання ЗМІ.ck.ua підготувало історії про черкаських військових, які не перший місяць служать у ЗСУ, захищаючи нашу країну та обстоюючи її свободу.  Їхнє життя кардинально змінилося.

 

Григорій Чуб

ДО

“Я за освітою історик. Після закінчення навчання планував розпочати серйозну наукову роботу. Через певні причини цього не сталося. Далі життя підкидало різні цікаві віражі – пробував вибудовувати невеличкий бізнес, працював тренером у спортивних залах, учителем фізичного виховання, вантажником, охоронцем абсолютно різних за статусом людей, а також підприємств. Загалом більша частина моєї професійної діяльності до війни була пов’язана зі спортом та охороною”, – розповідає Григорій Чуб.

Серед спортивних досягнень чоловіка варто назвати його досвід участі в поєдинку на голих кулаках у межах турніру «Street fighting championship», що відбувся 2 жовтня 2021 року в Одесі.

Тоді Чуб переміг свого суперника Віктора Печенева і став третьою людиною з Черкас, яка перемогла в сучасному форматі кулачних боїв.

Уміння постояти за себе та бути в хорошій фізичній формі Григорій кілька років передавав студентам Черкаського вищого професійного училища будівельних технологій, де працював керівником спортивного гуртка.

За словами очільника навчального закладу Олександра Саюна, чоловік зумів зарекомендувати себе вмілим педагогом, на заняття якого охоче приходили студенти.

Особливе місце в житті Чуба завжди посідала творчість. На своїй Facebook-сторінці користувач полюбляє ділитися авторськими поезіями, які знаходять свій відгук у численної аудиторії.

У творчому арсеналі Григорія – і головна роль козака в кількох кліпах від колективу Золотоніського міського будинку культури.

Перший кліп на кавер пісні "Гей, соколи" вийшов 19 жовтня 2020 року, зараз відео набрало майже 3 мільйони переглядів у Youtube.

Кавер на пісню "Серце козака" презентований 14 жовтня 2021 року в День українського козацтва. Відео взагалі стало пророчим для Григорія Чуба. Саме тоді він уперше одягнув на себе військову форму.

 

ПІСЛЯ

Війна застала Григорія Чуба в Черкасах. Після оголошення воєнного стану він пішов записуватися добровольцем до тероборони, але туди чоловіка не взяли через відсутність бойового досвіду.

Аналогічна історія його спіткала і у військкоматі, куди в перші дні війни була довжелезна черга з охочих захищати країну. Під час відбору військові спочатку орієнтувалися на факт служби в армії та вміння користуватися зброєю.

Із 16 квітня 2022 року Григорій Чуб – солдат сухопутних військ ЗСУ.

"Усе життя якось минає. Бог дає трохи часу, і то добре. Ти замислюєшся, що всі проблеми – абсолютно надумані. Чекаєш наказу– і розмірковуєш про життя в іншому вимірі. Ти думаєш, що всі проблеми до війни, усе, що ти вважав надскладним, – зовсім не складні.  Життя є безцінною річчю. Гірко, що війна може забрати його. Люди,у яких є матеріальні статки, спокійно зачинилися у своєму вакуумі, сховалисяв зоні комфорту, боячись втратити ілюзорну стабільність. Усе, що нажите складною працею, дуже важко втрачати. Знаю, сам втрачав, не через війну.

Але будь-яку війну виграє не армія, не держава й не політики. Війну виграє народ –своєю колективною свідомістю та відповідальністю. Усі мають бути готовими до будь-якого розвитку подій", - акцентує Григорій Чуб.

_______________________________________

 

Максим Гаптар

ДО

Максим Гаптар – за фахом журналіст.  У 2012 році закінчив Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. Весь час працював за опанованою спеціальністю, вибравши для себе тематичний профіль – спортивну журналістику.

"Я ще зі школи знав, що хочу стати спортивним журналістом. Якось в інших напрямах себе навіть ніколи й не бачив. Спочатку шість років працював у низці черкаських ЗМІ (газета, інтернет-видання, обласне телебачення), пізніше вже почав роботу у всеукраїнському медіа "Sport.ua" як кореспондент. Паралельно працював у відділі зв’язків із громадськістю БК "Черкаські Мавпи". Поєднував кілька робіт, так і рухався в професійній сфері до війни", – розповідає Максим Гаптар.

Завідувачка кафедри журналістики, реклами та PR-технологій ЧНУ Тетяна Бондаренко пам’ятає його як студента, для якого було принципово спілкуватися українською.

Колишній директор БК "Черкаські Мавпи" Володимир Гриценко пропрацював разом із Максимом Гаптаром п’ять років. Чоловік на власні очі спостерігав за його професійним зростанням.

ПІСЛЯ

Початок війни спортивний журналіст зустрів в іспанському місті Кордова, куди приїхав напередодні висвітлювати матч чоловічої збірної України з баскетболу в межах відбору до чемпіонату світу-2023.

Через воєнні події 24 лютого всі рейси з Іспанії до України скасували. Ніхто не розумів, як швидко перельоти відновлять та чи зміниться ситуація взагалі. Тож Максим ухвалив рішення їхати до Данії, де проживає його сестра з родиною.

Майже через два місяці після початку війни журналіст повернувся до Черкас, та ще й не з порожніми руками, а з повним автобусом гуманітарної допомоги, яку зібрали для українців у Данії. Усі речі передали волонтерам.

Зараз солдат Максим Гаптар служить у десантно-штурмових військах.

Під час недовгих виходів із нульових позицій він веде на своїх сторінках у соцмережах невеликий військовий блог та думає після Перемоги написати книгу.

У матеріалі використані фото із особистих архівів героїв публікації.