Навколо світу: Лугано, Швейцарія

Навколо світу: Лугано, Швейцарія

21.07.20 09:38
Юрій Олійник
журналіст

Поки черкащани не мають можливості поїхати за кордон через епідемію Covid-19, Zmi.ck.ua починає серію туристичних публікацій про різні міста та країни світу. 

Умощуйтеся, дітки, зручніше, сьогодні буде казка про Швейцарію. Ні, тут не літають дракони, хіба мазераті на автобанах, і немає філософського каменя, хіба гори такої ж магічної краси. Казка буде про людей та країну, яка справді переймається їхніми життями.

У Швейцарії класно все, крім цін. Наче купив просто бутерброда з шинкою, а заплатив, як за лобстера в устричному соусі з трюфельною пастою і квітами баобаба. Але це можна стерпіти, коли їси той "діамантовий" сендвіч та насолоджуєшся безмежними масштабами гір. Коли дізнаєшся, чому тут усе дорого, починаєш цінувати кожен схруманий шматочок.


Ну, судіть самі. Після 22 вечора тут не дозволяють приймати душ. Вода, бачиш, шумітиме, сусідів турбуватиме. На перший раз вони, може, просто вилають тебе, а на другий – викличуть поліцію. Штраф, з‘ясовування стосунків. Покупався.

Або ж, скажімо, щоб завести тут якогось домашнього звіра, треба пройти спеціальні навчання. Коротше, спочатку дресирують тебе, аби ти потім правильно дресирував собаку. А рибки! Одну рибку заводити не можна. У неї, бач, можуть розпочатися суїцидальні думки. Повіситься, не дай, Боже. Це ж загрожує виду й потомству. Тому або дві рибки, або йди лови десь-інде. Хоча, стоп. Яке лови! Щоб офіційно рибалити, треба теж пройти курси й навчитися правильно знімати рибину з гачка. А то хвостатій буде боляче. Ти ж не нелюд якийсь.


А взагалі, жарти жартами, але дивні, на український погляд, підходи, абсолютно правильні, нормальні, хочте, навіть демократичні, у цивілізованому світі. І до рибки зокрема. От тому й живуть тут люди щасливо, дороги в них ідеальні. І бомбосховища є лише фактично. Хіба хто захоче на практиці порушити цю роками виплекану ідилію поміж безкінечних гір й аромату щойно скошеної трави?

Загалом б назвав Лугано швейцарським Монте-Карло. Особливо якщо дивитися на місто з пагорбів. Озеро кольору апатиту, десятки парусників і яхт, на дорогах каєни й ламбаргіні. Не дивно, що тут часто відпочиває голлівудський бомонд, а туристи мріють потрапити до цього гірського раю хоча б на півдня. Я мав більше: день.

За цей час оцінити велич Лугано неможливо. Таке враження, що в Біблії трохи замовчують, бо на сьомий день Бог не відпочивав, а створював цей швейцарський закуток на кордоні з Італією між горами Сан Сальваторе й Бре. До речі, місто ввібрало атмосферу своєї темпераментної сусідки. Воно таке ж яскраве і справжнє. Тут хочеться пити вино, розглядати будиночки й спостерігати за зовсім нетиповими для Швейцарії місцевими жителями.


Лугано названо на честь озера. Так-так, отого самого, кольору апатиту. По ньому катаються на катамаранах, відпочивають у човнах. Навколо дуже тихо.

Доїхати до Лугано краще з Мілана потягом. Інакше дорогувато. Між тим, надособливої архітектури в Лугано немає. Готелі, десятки банків, кав’яреньки, церкви. Вони гарні, але не настільки, аби присвячувати цьому пост. У Лугано, як і в усій Швейцарії, важлива не архітектура, а природа. Мабуть, саме тут такі неймовірні парки – гігантські, величні, пофарбовані в мільйони відтінків зеленого.


У Лугано відчуваєш, що в Швейцарії не міста підлаштовуються своїми різьбленими віконницями до гір і лісів, а ліси й гори просто не проти, аби тут, по сусідству з ними й Італією, могли жити люди.



Ми в соціальних мережах