07.06.20 17:42

Ще одна Черкащина: історія підземних ходів та катакомб області (ФОТО)



Ще одна Черкащина: історія підземних ходів та катакомб області (ФОТО)

 

Навіть без великого бажання “приписати” нашому краю додаткові історичні інтриги, можна припустити, що в усій Україні не знайдеться іншої області, так густо вкритої підземними комунікаціями минулих віків.

Про це пише інтернет-видання Дзвін.

До певної міри конкуренцію їй могли б скласти Галичина або ж Одеса зі знаменитими катакомбами, але там підземелля є локальними і пролягають суто під якимось містом з околицями або охоплюють порівняно невелику територію. А у нас, таке враження, ніби на “мінусових поверхах” знаходиться ще одна… Черкащина.

Звісно, враження – не аргумент. Та коли скласти воєдино бодай частину підтвердженої інформації про галереї, ходи, катакомби, печери, підземні молитовні та інші місцеві рукотворні підземниці – географія видасться вражаючою.

Вже багато десятиліть відомо, що глобальна мережа підземель розгалуджена під Каневом, Холодним Яром, Жашковом, Лисянкою, Смілою, і напевне найбільше – Уманню: як самим містом, так і Софіївкою. А останніми роками в контексті теми вигулькнули (радше – провалилися у буквальному розумінні) Монастирище, Катеринопіль, Тальне. А чому, власне, дивуватися? Серце України, перетин торгових шляхів, вічне поле битв та інших глобальних історичних рухів. Козаки, гайдамаки, євреї, холодноярці, енкавеесівці: усім було що ховати цінне або приховувати злочинне там, де ні одна жива душа не довідається…Розповів чергову цікавинку краєзнавець Борис Юхно.

Канів – на горах, півміста у норах

Серед семи канівських круч особливі історії у Пилипенкової та Дніпрової. Першій поталанило більше: за радянських часів, 1948 та 1966 – 1970-х років її нетрі ретельно дослідили археологи та, розкопавши близько трьох тисяч квадратних метрів породи, з-поміж інших старожитностей назбирали дві тисячі уламків античних амфор, датованих І століттям нової ери. Виходить, що поселенці-гендлярі зарубинецької культури жили тут, щонайменше, за тисячу років до заснування Канева, якому, своєю чергою, “усього лише” 938 літ.

У іншої гори, Дніпрової, історія – у прямому розумінні – значно глибша. Це – багатовіковий центр міста, а тому масштабні археологічні дослідження тут ніколи не проводилися. Коли ж за радянських часів на одній з магістральних вулиць обвалилася частина дитсадка, усе списали на дію грунтових вод. Дірку залатали. Та це просідання поклало початок цілій низці подібних, що й донині тривають у радіусі кількох сотень метрів довкола Успенського собору.

Власне, Успенським він став аж 1844 року, а до цього був церквою Святого Георгія, закладеною ще 1144 року. Напевне – відтоді там і копали, позаяк у княжі часи єдиним порятунком від кочівників для місцевого люду слугували катакомби. Тож легенда про чотири підземних ходи від собору виявилася напрочуд реальною. Щоправда, невідомо – чи й справді галереї такі довгі: буцімто перша з них тяглася попід старим руслом Дніпра аж на Лівобережжя, друга – до Яблунівського лісу, третя – до гори Московки, а четверта – до підземної церкви: споруди значно старшої, ніж наземна Георгіївська, але співставна з нею за розмірами. Здавалося б – нічого особливого, коли не брати до уваги її “мінусову висоту”.

Інша велетенська штольня пролягає під міським парком, де раніше стояв замок. Він не зберігся, але з дідів-прадідів канівці переказують, що гроти замка з’єднані із соборними.

Ймовірно, що чимало підземних ходів під Каневом є справою рук козаків. Ще на початку ХVІ століття тут старостував Остафій Дашкович, пізніше – Байда Вишневецький, на Чернечій горі були поховані Яків Шах і Самійло Кішка. Пам’ятаючи про поширену практику козацьких схронів та підземних потайників, стане зрозумілим, чому підземелля Канева та околиць кількаярусні: верхні – на глибині трьох-чотирьох метрів, нижні – десяти або й більше. Одним словом, надра цього міста обживалися упродовж, щонайменше, п’яти віків, і одному Богові відомо – як глибоко, настільки ретельно та що вони приховують.

Чимало усамітнено-таємничих місць є у Канівському районі. У селі Луці, що неподалік Межиріча, упродовж 1960-х під землю йшли не те що хліви, а й цілі городи та садки. З’ясувалося, що виною усьому була гора Куряча, яка колись час від часу й справді куріла, бо там переховувалися гайдамаки. Підземні печери “місткістю” у кількадесят вершників – їхні схованки. Десь тут, неподалік, знаходилися й найдавніші літописні міста Київської Русі: Родень, Заруб, Товарів, які й самі собою – суцільна загадка. То що вже казати про підземності?

У пошуках котла Аріанта

“Хоч яр той; вже до його І стежки малої не осталось, і, здається, Що ніхто ногою не ступав там, а згадаєш – То була й дорога З монастиря Мотронського До яру страшного”.

Холодний Яр. Абсолютний концентрат історії, містики, автентики і енергетики. І навряд-чи, назвавши його “страшним”, Тарас Шевченко просто заримував попередній рядок…

Утім, відчуття постійної присутності у Холодному Яру “когось третього”, хто (чи що?) неодмінно складе тобі товариство у німій бесіді з “чигиринським гуру”, пояснюється навіть матеріалістично. Таємниця низини – у її “підошві”: яр розташований на тектонічних плитах, які під впливом внутрішніх глибинних процесів зсунулися і нашарувалися. На місцях таких розломів, уже нагорі, відбуваються незрозумілі явища: “дуріють” компаси і радіоприлади, скаче температура повітря, взимку не вкриваються снігом окремі ділянки, бо він там одразу тане. Будете сміятися, але навіть оповідки про живу та мертву воду – не казки для малечі, а реальність: тут є струмки, у воді яких квітка стоятиме свіжою поки й вода у склянці залишатиметься, а є такі, що згублять рослину вже за годину. І відстань між ними – сотня-друга метрів…

Була в нацистській Німеччині така організація – “Аненербе”. Її члени, які звітували особисто перед Генріхом Гімлером, упродовж майже десятиліття нишпорили цілим світом – від норвезького архіпелагу Семи Островів на Шпіцбергені, через Тибет і аж до Антарктиди. Шукали вхід у інший вимір, той що поза простором і часом. Нацистські історики, психологи, астрономи, астрологи, теологи та маги були переконані, що в різних куточках планети знаходяться різні ключі до абсолютної влади над Світом, і саме у Холодному Яру – той, що дозволяє оволодіти натовпом через силу власного енергетичного потенціалу. А хто такі уродженці тих місць та чого вони досягли у цій справі у різні віки – Максим Залізняк, брати Чучупаки та інші, не кажучи вже про Богдана, фюрер, очевидно, добре знав. Бо й справді – жодна локальна місцевість, щонайменше – у Європі, не дала стількох ватажків великих армій, які з’являлися буквально з нічого. І у Холодному Яру німці, наймовірніше, шукали котел скіфського царя Аріанта, виплавленого зі стріл воїнів. Ритуальна чаша, описана Геродотом, була запорукою єдності армій. У пошуках “другого Грааля” вони ретельно дослідили не одне чигиринське підземелля.

Час вже й туди. Зовні 150-гектарне Мотронинське городище всіяне курганами скіфських поховань. Саме ж воно, слугуючи оплотом християнства ще з ХІІ століття, увічнило землю Чигиринщини Мотронинським монастирем. За народними переказами, його збудувала дружина воєводи Мирослава Мотрона ще до Батиєвої навали у пам’ять про свого загиблого чоловіка. За легендою, жінка сама його вбила через необізнаність у військовій справі, але то окрема історія.

Зараз в околицях обителі можна натрапити на численні печери: як відносно “свіжі”, так і 200 – 300-річної давнини. Але найстаріші, ІХ століття, буцімто викопані тим самим Антонієм, що уславивився в цій царині, створюючи перші монастирі у Києві та Чернігові. Власне, й монастир там Мотрона звела, достеменно про це відаючи. Окремі дослідники переконані, що загальна довжина мотронинських лазів вимірюється десятками кілометрів, адже мережа їх дуже розгалуджена, і пролягають вони до інших городищ у теперішніх Чигиринському, Кам’янському та навіть Олександрійському у сусідній Кіровоградщині районів.

Чи намагався хтось дослідити холодноярські підземелля? Звісно. Утім, долі кількох “пошуківців” не позаздриш. Втіхою може бути тільки те, що їхні останки неодмінно стануть предметом цікавості археологів майбутнього. Річ у тім, що у 1928 році на території монастиря була створена комуна “Заповіт Ілліча”, тож місцеві отримали необмежений доступ до скарбів, про які тут і нині ходять легенди. У монастирські печери лізли поодинці і групами, зі спорядженням і без нього. Ті, хто просунувся найдалі, вже ніколи не мали нагоди розповісти про свої знахідки…

ДОВІДКОВО: У середині ХІХ століття при Мотронинському монастирі жило 45 монахів та послушників. Цікаво, що ченці зміцнювали господарство скупкою золота у тодішніх “чорних археологів”, які грабували скіфські кургани. Не бракувало й власного накопиченого. За деякими джерелами, лік тому золоту йшов на десятки пудів. Говорячи про скарби й золото, люди зазвичай перебільшують обсяги, але хоч би й кілька пудів – все одно немало.

ДОВІДКОВО: Геофізики, які ще у 1950-ті ретельно досліджували холодноярську аномалію, наполягали на її космічному походженні. 60 мільйонів років тому тут були вулканічні гори, і в одну з них врізався астероїд діаметром близько трьох кілометрів. Наслідки катастрофи були жахливими: температура на поверхні злетіла до космічних 2,5 тисяч градусів, відбулися розломи і зміщення тектонічних плит. Кілька експедицій уфологів вбачають у цьому причину підземного свічення і навіть галюцинацій, про які розповідають місцеві жителі.

Підземні коні Жашкова

“І брат Соловейків злодій: украв сивого вола у Кайдаша та й загнав на злодійський ярмарок у Жашків”, – лаялася баба Параска словом нашого земляка Івана Нечуя-Левицького в одному з його найвідоміших творів.

Що ж то за жашківське торжище? Про нього у своїй книзі спогадів пише відома авторка-краєзнавиця Докія Гуменна, яка тут народилася, а пізніше, аж до глибокої старості, мешкала у Нью-Йорку. “Найбільше славився Жашків кінською торговицею. Коней сюди привозили аж із Туреччини, звідусюди прибували покупці з грішми більшого калібру. Були спеціальні гендлярі кіньми, що звалися ліверанти. Вони вміли продати з вадами. А крім того, треба обачним бути, бо продавалися тут і крадені коні. Існувала навіть приказка: “Не бери жінки в Києві, не купуй коня в Жашкові”.

Коли містечко потерпає від паводків і вода утворює вирви, на 2 – 3 метровій глибині легко розпізнаються широкі ходи правильної форми: без сумнівів – справа рук людських. Звідки вони, ці облюбовані конокрадами підземелля, в яких з цікавості вже побувало чимало місцевого люду і до яких немає ані найменшого діла офіційній науці, а комунальники їх люто проклинають?

Одні бачать у шахтах залишки фортифікаційних споруд літописного міста Торчеська, інші пов’язують появу підземель з наслідками Дрижипільської битви 1655 року – мовляв, пражашківцям не залишалося нічого ліпшого, як ховатися від поневолювачів на глибині. Ось так, печерка до печерки… Загалом версії не є взаємозаперечними, а ймовірно – їх ще більше, адже тут знаходили срібні та золоті прикраси, старовинну зброю, кістяки людей і тварин і навіть цілий склад дореволюційного вина. Виявляли також зразки “наскельного живопису” – на одній із глиняних стін містилося рельєфне зображення воза, запряженого волами та коней. Мав чоловік час і натхнення…

Нерідко підземелля опоетизовано називають “німими свідками” такої-то там епохи. У жашківців з цього приводу власна думка: ніякі вони не “німі”. Подеколи їхні чорні пащі гучно поглинають чималі реальні об’єкти: можуть півхати, можуть кілька десятків метрів дороги. І щоб “заткнути” їх, влада застосовує найпримітивніші методи: кілька самоскидів землі, зверху – асфальт, і “не галасуй, епохо!”

Сталося так і в червні 1995 року, коли у провалля, що раптово утворилося за якихось 5 метрів від податкової інспекції, засипали понад 100 тонн шроту і глини. І тоді місцевий історик Михайло Дейнеко, немолодий вже чоловік, втративши надію на допомогу у вивченні підземель з боку “офіційних археологів”, взявся до справи самотужки. Михайло Григорович завів зошита, в якому зафіксував усі відомі місця провалів, опитав земляків, у кого в садибі сталася така халепа, сам багато разів проникав у нетрі. В результаті його вимушене дигерство дозволило з’ясувати, що найчастіше ходи розташовані на глибині 3 – 4 метрів, а їхня висота та ширина справді дозволяли рухатися підземеллям поряд з конем.

Як давно науковцям відомо про широкоформатну жашківську підземність? Та купу літ. Ще років 85 тому їй знайшли практичне застосування: у найбільшу штольню почали звалювати туші свійських тварин. Могильник помстився: трупна отрута потрапила у підземні води, а з ними – у шлунки містян. Про те, що сталося згодом, краще не згадувати.

Вже давно не божевільні часи людей у шкірянках з маузерами, а незалежні й майже європейські. Та підземелля, які б озолотили будь-яке містечко на Заході, окрім працівників місцевого музею, нікому не цікаві. Хіба журналісти раз на кілька років вкотре констатують, що “Жашків провалюється під землю”.

В. Криворучко з вулиці Боженка: “На нашому городі, де стояв туалет, утворилося провалля глибиною метрів чотири, а згодом з’явилося ще одне, тільки ширше. Я з батьком спускався туди, взявши ліхтар типу “летюча миша”. Ширина печери була не менше чотирьох метрів, висота – більше трьох, склепіння овальне. Далеко не йшли, бо не вистачало кисню. Але й цього було достатньо, щоб виявити знахідки: це був зітлілий віз, а біля нього скелет коня і людини. Були в мене і вдаліші знахідки в цих печерах: одного разу знайшов три золоті персні. А мій сусід – срібний посуд” (“Нова Доба” від 6 лютого 2001 року).

Криваві катакомби Умані

Хто не чув про потуги створення історико-архітектурного заповідника “Стара Умань”, той не знає про першу і єдину спробу в нашому краї заробити на підземеллях законну туристичну копійку. Дарма, що й досі з того грому, який гуркоче вже не один рік, не впало ще й краплини дощу. Та надія є: щойно, у червні цього року, “Вечірня Умань” сповістила, що печери та підземелля Василіанського монастиря вже готові приймати любителів специфічних мандрівок. Як кажуть – дай-то Боже, хоча на пам’яті автора то вже, щонайменше, третій подібний анонс.

Хто і коли викопав уманські печери так само незрозуміло, як і навіщо. Появу більшості з них місцеві знавці приписують кріпакам Станіслава Потоцького, які таким чином нібито намагалися сховати скарби свого пана. Не надто серйозна версія з огляду на те, що за таких обставин кілька тисяч бідняків знали б про дорогоцінні схованки. До того ж, матеріальні коштовності не потребують таких “котлованів”, яким би фантастичним не було багатство вельмможі.

За іншими припущеннями цими “норами” у ХVІІ столітті до козацької фортеці доправляли провіант та воду, оскільки оборонці утнули укріплення на гранітній скелі та самотужки дістати воду з криниці не могли. Варіант припустимий, але теж малоймовірний: якщо ходи вели так далеко, то ними можна було не лише залишити фортецю, але й потрапити до неї ворогам, що турки й продемонстрували 1674 року.

У 1768 році найкривавішу розправу тут влаштували гайдамаки, так само захопивши місто буквально з-під землі. Тоді польські шляхтичі, католицькі священики та євреї-орендарі були вирізані або втоплені у криницях, а їхнє майно опинилося в руках ватажків повстання. Саме тому печери й зараз називають “гонтівськими”.

Упродовж ХІХ століття у самих печерах та близько до них не відбувалося нічого примітного, зате у наступному їм судилося пережити неабиякий наплив народу: живого, напівживого та цілковито мертвого. 1937-го еенкавеесівці пристосували шахти для складування трупів закатованих поляків, які пересипалися сіллю та вапном. Про чергову розправу 20 липня 1941 року повідомив політрук Демйохін: “Розстріляно та закопано 676 в’язнів, засуджених за контрреволюційними статтями, розстріл був зумовлений становищем на фронті – ворог перебувавв за 20 – 30 кілометрів від Умані”.

Про те, що чи не усіх ув’язнених просто скинули у катакомби, першими дізналися нацисти. Вони охоче викрили злочини більшовицького режиму, “в усій красі” розписали їх у окупаційних газетах та розчистили підземелля. Щоправда, руками таких самих приречених євреїв. Загалом уманську землю окупанти топтали чи не найдовше з усіх черкаських, понад 2,5 роки, тож мали достатньо часу дослідити і горішнє місто, і підземне. Успішність їхнього грабунку можна оцінити по тому, що у зниклому в Польщі ешелоні, який прямував до Рейху з Умані, були картини Рембрандта, Рафаеля, Ван Дейка, Айвазовського, зброя скіфів, золоті та срібні прикраси тамтешнього панства, монети, стародруки… Щоправда, більшість шедеврів нацистські “естети” потягли з місцевого музею, але ж до музею вони часто потрапляли з-під землі.

В Умані мало не в кожній родині, яка є місцевою упродовж хоча б двох-трьох поколінь, завжди знайдеться хтось, хто “щось знаходив”. Або, принаймні, знає того, хто знаходив. А розживалися зброєю, іконами, старовинним посудом. Ну й золотом та сріблом, звісно.

І. Безликий, уманчанин “Літом 1935-го ми з друзями повертались з підробітків на будівництві, проходили повз католицький костьол і на тому місці, де зараз розташована податкова адміністрація, побачили велику дірку. Коли зазирнули в неї, то побачили тунель, що вів до костьола. Він був доволі великий, тож ми з хлопцями вирішили його дослідити. Пробралися метрів на 50, і опинившись у просторій кімнаті, зрозуміли, що знаходимось у підвалі костьолу. Запалили сірники і завмерли від жаху – перед нами стояли домовини. Вже не пам’ятаю, хто штовхнув домовину, віко відхилилось, і при світлі сірників ми побачили золоте та срібне церковне начиння, ікони та дорогоцінні прикраси. Хто взяв жменю монет, хто ікону в дорогоцінному окладі, мені ж дістався золотий хрест. Ми вирішили прийти наступного вечора, бо закінчувалися сірники. Але цієї ж ночі мене, батька, татового брата та його синів заарештували працівники НКВС. Коли прибули до відділу, там побачили всіх моїх друзів. Хтось з них по дорозі додому, мабуть, похвалився комусь. Протримали нас всіх близько місяця, батько втратив вчительську роботу, а мене та моїх друзів розкидали по різних шахтах Донбасу, і до Умані я повернувся вже у 1947 році. І досі не можу спокійно пройти повз костьол – можливо, якби не його прокляте золото, моє життя склалося б інакше. А щодо тих скарбів, то старі люди розповідали, що костьол був оточений працівниками НКВС близько трьох днів. Солдати виносили з підвалу наші знахідки” (Сторінка у соцмережі “Умань туристична”).

Нотатки Олексія Бобринського

Кілька років тому у Смілі працівники газового господарства, прокладаючи труби під землею, що називається – вперлися у цегляну стіну. Термінові розкопки разом із археологами виявили, що під двометровим шаром грунту знаходиться кілька арок, об’єднаних склепіннями, з колоною посередині. Збереглися фрагменти підлоги, вкритої якісним кахлем.

Про цю знахідку йшлося у місцевій пресі і, відверто кажучи, автори трохи поквапилися з висновками щодо її давності: оскільки з ХVІІ століття Сміла вважається чималим торгівельним центром, то й “копачів” шукали серед оточення Станіслава Конецпольського, Тимоша Хмельницького, Данила Виговського і Ксаверія Любомирського. Насправді ж підвал років на 150, а то й 200, “молодший”. І в тому не дозволяє сумніватися та ж таки плитка на підлозі та цегла з характерними клеймами.

Але зі Смілою й справді пов’язано чимало підземних таємниць. Чи не першим спробував до них докопатися Олексій Бобринський (не родоначальник “смілянської гілки роду, онук Катерини ІІ і князя Орлова, а вже їх нащадок, який помер 1927 року). Він був переконаний, що смілянські підземелля залишилися від зруйнованого гайдамаками у 1768 році польського замку ХVІ cтоліття.

Ось що писав граф-археолог у своїй праці “Кургани та випадкові знахідки біля Сміли” у 1897 році.

“Підземні ходи та печери у містечку й на околицях – не така вже й випадковість. Наприклад, мені відомі великі підземні ходи та печери поблизу Виноградського (Успенського) монастиря. Виявлено також підземний хід біля села Гречанівка (Новокняжа) у шести верстах від Сміли. Врешті, існує велике підземне сполучення між містечком та Юровою горою. Цей хід можна було бачити у 1840-х роках прямо посеред Сміли. До нього можна було забратися і вільно ходити на безпечну відстань.

До того ж, підземних галерей під Смілою багато. Особливо цікаво, на мою думку, дослідити їх на місці старого замчища. Саме про цей замок, який розташований при злитті річок Тясмина та Ірдинки, йдеться у Івана Фундуклея (адміністратор, громадський діяч, київський цивільний губернатор, допоміг видати низку праць про минувшину київських земель, – прим. авт.) Він, тобто замок, виділяється своїми високими валами. Початок його приписують полякам та відносять до ХVІ століття. Гайдамаки зруйнували його у 1768 році. Тепер на цьому земельному обширі римо-католицьке кладовище”.

Чиновницькі потуги відкрити смілянські підземні ходи для туристів тривають рівно 10 років. Кинулися, коли 2007 – 2008 років середмістя почало активно забудовуватися новомодними бутиками, салонами краси, ТРЦ та подібною архітектурою нашого часу, фінансованою приватним капіталом. Але тоді бізнес класично “заткнув рота” не те що посадовцям, але й декому з дослідників смілянської минувшини, які раптом заявили, що ніяких підземель не існує, хоча до цього стверджували протилежне. Утім, у “заявах про наміри” наше чиновництво невтомне. Ось і в березні 2018-го секретар Смілянської міськради Костянтин Синьогуб розповів, що у Смілі будуть розвивати туризм, а його “родзинкою” стануть підземні маршрути, треба їх лише знайти й реставрувати. Ну що ж, можливо цього разу, – вже ніхто й не пам’ятає з якої спроби, – щось подібне вдасться.

ДОВІДКОВО: Олексій Олександрович Бобринський (1852 – 1927), представник третього покоління “смілянської гілки” роду Бобринських. Державний і громадський діяч, депутат ІІІ Державної думи, мировий суддя Черкаського повіту, став також відомим дослідником старожитностей і артефактів. Його знають як науковця-археолога, голову Імператорської Археологічної Комісії, одного з фундаторів Київського історичного музею. Він вів розкопки місцевих курганів, кілька сотень знахідок Бобринського було передано до Київського історичного музею, чимало перебувають у закордонних державних та приватних колекціях.

А комунальники проти

У 2009 та 2010 роках, тобто майже одночасно, підземні ходи були виявлені у Монастирищі та в Катеринополі. У другому випадку земля провалилася біля входу до крамниці в самісінькому центрі містечка, але… Але оскільки несподіване “відкриття глибин” трапилося напередодні відзначення 65-річчя Перемоги і аж ніяк не вписувалося у передсвяткові пейзажі, провалля швиденько засипали. На глибині близько трьох метрів очевидці побачили лише склепіння, яке кудись вело. На цьому – все. Можливо – до нових подібних випадків, а тоді вже й науковці встигнуть щось сказати.

З Монастирищем все складніше. Насправді дослідження його підземель розпочалося ще у 1980-ті під час будівництва нового корпусу місцевого машинобудівного заводу. Потім катакомби виявили при зведенні житлової дев’ятиповерхівки. Справжні, високі і широкі, аж на пару підвод. А загалом більші чи менші входи в минуле відкриваються у Монастирищі часто, і здебільшого на вулицях Миру та Суворова. Та для райцентру це проблема, а не привід досліджень історії. Загалом – знайома ситуація. До слова, нещодавно вона стала актуальною і для Тального.

Під Лисянською фортецею

“Таємничі підземні ходи як складова частина укріплень давнього міста-фортеці Лисянки досі практично не вивчалися. Скупі згадки в обмеженому колі джерел фіксують лише їхню наявність. Місцезнаходження споруд ніколи не афішувалось, щоб під час розкопок не гинули люди”.

Цими словами розпочинається стаття Олександра Щербатюка у номері “Нової Доби” від 3 грудня 2015 року. Тож Лисянка чи не останньою трохи поділилася своїми секретами, а тут доречно коротко нагадати головне зі згаданої статті. Тож…

У далеку давнину Лисянка була добре укріпленим містом-фортецею, з постійним гарнізоном, озброєнням і різними запасами, підготовленими до тривалої кругової оборони. Фортеця була побудована на високій Лисій горі, в добре захищеному природою місці, що омивалося з трьох сторін річкою Гнилий Тікич. Сьогодні це центр селища.

Місцевий житель М. Ганжа вперше знайшов лаз у підземний хід, що знаходився на території старої райлікарні, у 1970-х роках. Відомо, що з ХVІІ століття там був польський замок і костьол з цвинтарем, від яких йшли підземні ходи до інших споруд та попід річкою за місто. Проникнувши в лаз через вузьку напівзруйновану арку з цегли, що була завалена сміттям, з його розповіді, він повзком із напрямком руху під кутом униз потрапив у підземну споруду. Її стіни і висока дугоподібна стеля були обкладені цеглою, приблизно у півтора рази більшою, ніж теперішня. Підлога була глиняна. Пройшовши лабіринтом кількадесят метрів, чоловік побачив різні відгалудження від головного ходу.

М. Ганжа ще не раз проникав у нетрі Лисянки. З’ясував, що інший підземний хід виходив у лісі в бік села Будище. Проникнувши в нього спочатку повзком, а потім пішки в повний зріст, він натрапив на скелет чоловіка, який, судячи із залишків його одягу, коштовної брошки на головному уборі та зброї, був шляхтичем або ж козацьким старшиною. Знайдені предмети М. Ганжа передав до Лисянського краєзнавчого музею…

Теги: область, місця
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть частину тексту і натисніть Ctrl+Enter



Останні новини

07 серпня 2020
20:30
Спочатку тепло, а потім холодно: яка погода буде на Черкащині наступного тижня?
19:24
На Черкащині судитимуть колишнього голову сільради за привласнення коштів під час ремонту доріг
18:12
Житловий будинок рятували від вогню на Черкащині (ФОТО)
17:09
На Черкащині браконьєри наловили риби на понад 70 тисяч гривень (ФОТО)
16:14
З потяга на Черкащині висадили хулігана (ФОТО)
15:45
Постраждав чоловік: на перехресті у Черкасах сталася ДТП (ФОТО)
15:22
Черкащанин здобув нагороду чемпіонату України з спортивного орієнтування
14:52
У черкаському аеропорту може запрацювати авіашкола
14:30
Рівень забруднення повітря у Черкасах підвищений
14:11
Шляхопровід через залізницю будують на Черкащині (ФОТО)
13:46
Арсенал наркотиків вилучили поліцейські у місцевого жителя на Черкащині (ФОТО)
13:29
Сапери на Черкащині знищили артилерійський снаряд (ФОТО)
12:58
Черкаський драмтеатр відновлять за майже 200 мільйонів гривень
12:25
Шість осіб захворіло коронавірусом в Черкаській області за останню добу
11:49
На очах у сусідів черкащанин забив ногами до смерті свою дружину (ВІДЕО)
11:23
Від анорексії на Черкащині померла дівчина
10:52
Ізраїль просить владу в Україні заборонити приїзд хасидів на Черкащину
10:28
Замість пакунку малюка у Черкасах віддаватимуть гроші
10:00
У Черкасах на перехресті через ДТП розбили машини: постраждала дитина
09:55
Нові ідеї та сталі традиції: із чого складається розвиток Золотоноші? (ФОТО)
09:51
Під час стоянки у Черкасах загорілася автівка (ФОТО)
09:22
Планові відключення світла у Черкасах (ПЕРЕЛІК)
06 серпня 2020
20:29
Завтра на Черкащині буде сухо та спекотно