Із чим у вас асоціюється слово "музей"? Із тишею? З експонатами, до яких не можна в жодному випадку торкатися руками? Чи може з нудними шкільними екскурсіями? Напевно, у більшості виходить саме такий асоціативний ряд. А якщо цей музей один із найстаріших в Україні? Напевно, важко уявити щось окрім помпезних лунких залів із суворими тітоньками-доглядачками.

Але є інші музеї. Серед них Черкаський краєзнавчий. Цього року йому виповнилося 100, і його служителі вирішили зруйнувати стереотипи про храм історії, як про тихе, статичне середовище. Інтерактивні екскурсії та майстер-класи, реконструкції старовинних обрядів та тематичні виставки, зустрічі з цікавими людьми та гутірки – Черкаський краєзнавчий став місцем активного пізнавального відпочинку, центром просвітництва й дозвілля, благодійності й волонтерства.  Про це інформує видання "Opinion".

Початок музею

Із чого починається музей? Іноді з приватної колекції, іноді з цікавої знахідки дослідника, а іноді з ідеї небайдужих ентузіастів, що поставили собі за мету зберегти історичні знахідки рідного краю та надати можливість прийдешнім поколінням побачити ці скарби на власні очі. "Наш музей було створено в 1918 році за ініціативою Черкаського осередку “Просвіта” та вчительської громадськості, — розповідає директорка Черкаського обласного краєзнавчого музею Ірина Собко, — Основу колекції склали старовинні предмети побуту, знаряддя праці, документи та стародруки, які передали містяни. Згодом додалися матеріальні цінності, які були реквізовані з панських маєтків, а також військові реліквії Орловського та Брянського полків, які до того зберігалися в полковій церкві". Уже тоді фонди музею мали унікальні колекції творів мистецтва, коштовних прикрас, монет, орденів та медалей, зброї та військових прапорів. Ентузіасти зібрали майже 13 тис. томів книг у музейну бібліотеку . Тож, зважаючи на масштаби в 1920 році, музей було взято на державне утримання.

Музейна статистика

Сучасна будівля, де розташований Черкаський краєзнавчий музей споруджена в 1985 році. На відміну від старого приміщення, що займало 128, 31 кв. сажнів і мало півтора поверху, нова споруда вражає своїми масштабами. Для оздоблення будівлі матеріали везли з різних куточків Радянського союзу: граніт із запорізьких родовищ, мармур із Уралу, туф із Закарпаття, вапняк із Криму, коштовний паркет виготовили на Волині, а алюмінієві конструкції створили на Броварському заводі алюмінієво-будівельних конструкцій. Площа складає 6 тис. кв. м, експозиції розташовані в 30-ти залах на площі 2 800 кв. м, де гармонійно розподілені в історичній періодизації близько 12 тис. експонатів. У сховищах зберігаються ще близько 180 тис. експонатів.

Доторкнутися до історії

У Черкаському краєзнавчому музеї є експонати, яких торкаються лише в спеціальних рукавичках, бережуть від яскравого світла й виносять на показ лише з особливої нагоди. Серед таких: рукописний Список Пересопницького Євангеліє 1751 року, ікона, гаптована золотими нитками Святих Дмитра Мироточця та мучениці Феодосії діви, створена в першій чверті XIX сторіччя. 300-річна коштовна шафа, інкрустована червоним деревом і перламутром, тощо.

А є й такі, що можна потримати в руках і відчути подих історії. На тематичних екскурсіях відвідувачі мають можливість доторкнутися до камінного відбитку долоні прадавньої людини. Таке собі вітання через тисячоліття.

Цікавим досвідом може стати використання старовинних предметів побуту, таких наприклад, як розтиральник, за допомогою якого наші пращури перетирали зерно. Це дуже нелегка праця, тож гості музею можуть спробувати й зробити власні висновки щодо життя в давнину.

Великим успіхом нині користуються тематичні майстер-класи, на яких археологи вчать, як за первісними технологіями зі фрагментів розбитих посудин можна зробити амулети. А школярі можуть порівняти сучасну школу зі старовинною, посидівши за давньою партою, заточивши гусяче перо та спробувавши писати чорнилом. "Тож останнім часом експонати музею в сховищах не залежуються, — усміхається Ірина Собко. — Черкащанам та гостям міста надається унікальна можливість побачити на власні очі історичні цікавинки й долучитися до мандрівок у минуле".

Повертаємося до коренів

Останнього року традицією в музеї стали інтерактивні заходи з відтворенням старовинних обрядів, у яких гості музею за бажанням можуть взяти участь. Завідувач відділу етнографії Вікторія Наумчук розповіла, що давні звичаї науковці музею відтворюють згідно польових досліджень етнографів черкаського краю, серед яких Агатангел Кримський, Павло Чубинський, Олекса Воропай, Микола та Галина Корнієнки, Світлана Китова. Цікаво, що всі театралізовані інтерактивні дійства в музеї проводяться без залучення професійних артистів і співаків — все відтворюється винятково власними силами. "На кожне свято ми шукаємо якусь цікаву забуту фішку та на ній робимо акцент, — розповідає пані Вікторія. — Наприклад на Покрову ми відтворили давно забутий обряд: “Меди та “попразени” з головними уборами”, а на Варвари-вишивальниці, що передує святу Святого Андрія Первозваного — показали людям звичай викрадення подушки, її вишивання, а потім обмін на чоловічу вишивану сорочку". А що вже було в музеї на Андрія, коли було заведено на долю ворожити: і Калиту кусали, і варениками ласувати. Усе відтворили, як у сиву давнину, а серед гостей свята у ворожінні брали участь: справжній величезний пес, який їв балабушки, і гарнезна руда курка, що чинно походжала між купками пшениці, аби напророчити дівчатам, хто перший заміж вийде.

Національні одягання-хусткування

Старовинний одяг, прикрашений автентичними вишивками та пошитий за прадавніми традиціями – річ сакральна. Носити його – саме задоволення, адже кожна його деталь, кожен стібок має на меті комфорт і зручність; кожен символ у прикрасах — оберіг. Таке стародавнє національне вбрання в краєзнавчому музеї Черкащини ретельно досліджується та зберігається в спеціальних умовах. Але, тим не менше, усі охочі можуть приміряти український народний стрій і зробити фотосесію. А панянкам-модницям особливо подобаються майстер-класи з національного хусткування. "Жінка як захусткується — у неї погляд інший, посмішка шляхетна з’являється — розповідає заступник директора музею Тетяна Григоренко, — навіть постава змінюється. Звичайно, старовинний одяг для відвідувачів – це репліки, але зроблені дуже якісно, за фасонами тих часів. Очіпки й керсетки за давніми викройками нам пошила майстриня Наталія Крамна-Таран. Дукачі подарував ювелір-колекціонер Юрій Коваленко. Але хустки таки справжні, принесені з дому, від наших мам і бабусь". Цікаво, що походивши в справжньому національному одязі, відвідувачі знімають його з неохотою, навіть туристи з інших країн.

Про мотанки-берегині та прапор із 72-ки

На музейних майстер-класах діти та дорослі не тільки вправляються в старовинних ремеслах, а й роблять обереги для українських військових, які потім передають на фронт. "Якось до музею прийшла жінка й попросила пару ляльок-мотанок сину в госпіталь, — розповідає Тетяна Григоренко. — Вона розказувала історію, про те, як музейна мотанка була прикріплена у вигляді оберегу в машині 72-ої бригади. І де б не їздив той військовий автомобіль, у які б ситуації не потрапляв — жодна куля, жоден уламок його не торкнувся, а екіпаж завжди залишався живим і неушкодженим. Та тільки-но у мотаночки-оберега відірвалася ниточка — лялька впала, а машина потрапила під жахливі обстріли. Були поранені. Тож жінка просила наші мотанки-обереги для сина, що опинився в госпіталі, та для його друга. Ось така історія.

І знаєте, цікаво, що перші мотанки наші ми робили навіть не вміючи. Просто сідали й мотали, і дуже вірили, що вони обов’язково оберігатимуть наших хлопців. Спочатку діток запрошували до себе в музей, а потім і самі сиділи вечорами мотали. І ті лялечки таки вберігали наших солдатів. А 72-га бригада згодом передала нам прапор із підписами бійців".

Музейний бінокль – на передову

Микола Бушин — доктор історичних наук, професор Черкаського державного технічного університету, а за сумісництвом давній друг і меценат Черкаського краєзнавчого. Якось нещодавно, завітавши в гості до музею, він приніс історичні книжки й бінокль. Музейники подивилися — нова річ, трохи здивувалися. Але напевно в житті нічого не буває випадково. Якраз у цей час волонтерка Катерина Вергай, донька загиблого на Сході військового Віталія Вергая, написала у Фейсбуці пост щодо збору коштів на бінокль для артилерійського дивізіону 28-ої бригади. "Оптика — це завжди дорого, а тут – новий бінокль, щойно отриманий від мецената, — розповідає Тетяна Григоренко. – Отже, директор музею Ірина Собко, не гаючи часу, зателефонувала пану Миколі з проханням про дозвіл передати його подарунок українським військовим. Отримала згоду, і вже наступного дня бінокль було відправлено в зону АТО. Ми собі експонатів ще надбаємо, а хлопцям-мінометникам потрібніше. Воно ж так, якщо ти віддаєш, то тобі обов’язково повертається сторицею".

Музей зігріває

Минулоріч на День захисника Вітчизни Черкаський обласний краєзнавчий музей розпочав акцію «Зігрій солдата в зоні АТО». Люди мали можливість принести теплі речі, чай, каву, солодощі та дитячі малюнки, аби потім їх направити в зону бойових дій нашим бійцям. Також тоді, 14 жовтня, протягом дня, було проведено майстер-клас зі швидкого плетіння шкарпеток на двох спицях. Люди приходили, приносили продукти, майстрині плели шкарпетки. Хто не міг долучитися до плетіння, але мав бажання взяти участь в акції, приносили нитки. "Так із міста Мукачевого нам прислали аж 13 кг ниток для шкарпеток, — розповідає Тетяна Григоренко. — А 85-річна черкащанка Галина Петрівна Батрак протягом акції сплела 100 пар шкарпеток. Вона й досі не припиняє роботи. І їх кількість досягла вже 140. І вона ж їх не просто плете — а ще в кожну пару листа напише з подякою та цукерочку покладе. Цікаво, що одна з пар потрапила до Анатолія Пашиніна, того самого російського актора, що став на бік України та пішов воювати в Добровольчий український корпус “Правий сектор”. Навіть фото є".

Так музей, який мав оберігати артефакти, зігріває та допомагає сучасному — нашим військовим. І от якось так виходить, що від війни в музеї «не втомилися». Тут, як і на початку збройної агресії, створюються обереги, плетуться теплі шкарпетки й маскувальні сітки.

Храм історії на сторінках

Цього року до сторічного ювілею Черкаського краєзнавчого музею за підтримки меценатів Черкащини було видано книгу, гортаючи сторінки якої читач здійснить мандрівку музеєм, ознайомиться з багатою історією краю, зібранням речових та документальних історичних матеріалів, які характеризують природу, історичний розвиток та культуру Черкаської області від найдавніших часів до наших днів — героїчне минуле та сьогодення. "Ця книга – наша гордість, — усміхається очільниця музею Ірина Собко. — Вона містить багато цікавої інформації і яскравих якісних фото. Це результат кропіткої праці наших працівників і підтримки спонсорів. Крім того, саме до сторіччя музею ми започаткували часопис – наше перше фахове музейне видання, у якому будуть популяризуватися експозиції нашого закладу й висвітлюватиметься його життя. Адже за час свого існування він став не лише місцем, де зберігається та вивчається історія, а й визнаним осередком культурного й громадського руху міста".

Тож, незважаючи на свій поважний ювілей, Черкаський краєзнавчий крокує в ногу з часом. І це не є дивиною, адже краєзнавство — це не тільки площі й експонати, а насамперед люди. А вони в музеї невтомні й креативні. Завдяки їм у просторі завжди людно й гамірно. У музеї не тільки зберігається історія — вона тут твориться.